Допит у такому керунку тривав до самого обіду. Ґустав Німан або тупо мовчав, або ж торочив щось геть безглузде. За кілька годин уже й сам Ульв Ґарман спітнів і втомився.
— Поговорімо про нічний клуб Зебра, пане Німан, — запропонував він.
Німан мовчки втупився у стіл перед собою.
— Що ви знаєте про власників клубу?
— Нічого.
— Торік другого грудня на допиті в поліції ви назвали Ганса Міккельсена фактичним власником клубу.
Мовчання.
— Пригадуєте свої слова?
— Ні.
— Гадаєте, у поліції це вигадали?
— Не знаю.
— Не знаєте? Сподіваюсь, ви пам'ятаєте про сам допит? То як, пам'ятаєте?
— Так.
— А як пояснити цей підпис? — Ґарман підійшов до свідка й поклав протокол допиту перед ним на стіл. — Ваш підпис?
— Так.
— То навіщо ви підписалися під протоколом, якщо не казали того, про що там написано?
— Не знаю.
Ґарман важко, по-театральному, зітхнув і, продовжуючи тираду, повернувся до присяжних:
— Усе це трохи дивно виглядає. Може, існує якась особлива причина вашої відмови від попередніх свідчень?
— Ні.
— Ви чогось боїтеся? Хтось вам погрожував?
— Ні.
— Пробачте, що ви сказали? Говоріть голосніше, пане Німан. Вас ледве чутно!
— Ні.
— Ніхто вам не погрожував?
Мовчання.
Ульв Ґарман стояв перед свідком, та дивився він не на Ґустава Німана, ніхто в залі на нього не дивився. Усі погляди були прикуті до Ганса Міккельсена.
Грек, зазвичай холодний і незворушний, завважив ці погляди і відразу збагнув, що вони означають. На моє превелике здивування, його око мимовільно сіпнулося, шия над комірцем сорочки ледь почервоніла.
— Що… — стрепенувся він. — Я нічого не маю спільного…
— Прошу перерви, ваша честь, — втрутився я.
— Не заперечую, та навряд чи вона допоможе…
Я чекав, що й після перерви прокурор вестиме допит у тій же манері, але Ульв Ґарман зумів цього разу захопити мене зненацька.
— Забудьмо на мить про поліційні допити, — почав він, і Ґустав Німан глянув на нього з такою надією, як дивиться пес на господаря, сподіваючись, що його вже достатньо бито. — Мене цікавить щось зовсім інше.
— Що?
— Ви неодружений, чи не так?
— Саме так, — це вже була хоч якась твердь під ногами, голос Німана зміцнів, окріпнув.
— Отож, мешкаєте сам?
— Так.
— Але маєте наречену?
Німанові наче хто ляпаса дав по щоці, я бачив, як він здригнувся.
— Дайте, будьте ласкаві, відповідь, пане Німан. Це ж неважке запитання?
У відповідь — мовчання.
— Гаразд, дозвольте вам трохи допомогти. Чи правда, що ви маєте близькі стосунки з Ґерд Ґарсгол?
— Як?…
Я ледь не зірвався з місця.
— Даруйте, пане прокуроре, до чого тут це? Не бачу жодного взаємозв'язку. До того ж, у моїх паперах не значиться особа на ім'я Ґерд Ґарсгол. Ви постійно вносите якісь нові й невідомі мені елементи…
Суддя не підтримав мого протесту, лише запитально глянув на прокурора. Ульв Ґарман цілковито ігнорував мене, звертаючись винятково до судді:
— Я розумію, що це не має прямої дотичності до нашої справи, але той факт, що свідок намагався втекти з країни й відверто не бажає казати правду, змусив нас копнути трохи глибше. З'ясувалося, що свідок перебував у близьких стосунках з такою собі Ґерд Ґарсгол.
— І як цей факт стосується справи? — я ніяк не міг допустити такої ігнорації, дозволити, щоб бесіда велася лише між двома гравцями, суддею та прокурором.
— Гаразд, адвокате Бренне, я поясню. За два дні до свідчення Ґустава Німана в суді, на Ґерд Ґарсгол напали й жорстоко побили у власному помешканні. Прокуратура має усі підстави підозрювати, що напад не був випадковим. Ми вбачаємо очевидний взаємозв'язок між нападом і несподіваним бажанням свідка покинути країну.
— Доволі спекулятивний висновок, — мовив я, намагаючись втримати в руках хоч якусь ініціативу, попри відчуття раптової слабкості всередині. — Може, будемо дотримуватися фактів, пане прокуроре?
Ґарман пересмикнув плечем.
— Звісно, пане адвокате, — погодився він і додав: — Та навіть поліції дозволено висувати версії. Крім того, два плюс два завжди дає в результаті чотири…
— Оголошую перерву, щоб адвокат Бренне зміг ознайомитися з вашими новими слідчими матеріалами стосовно нападу, — вирішив суддя. — Хоча прокурор мав подбати про це заздалегідь. І начувайтеся, пане прокуроре, якщо в моєму суді ще раз трапиться подібне…