— Не так вже й зле, — мовив він, простягаючи мені ще мокру світлину. У крайньому лівому кутку виднілася якась невиразна пляма. — Трохи зачепилося орлине крило, але решту видно непогано, правда?
То була добра світлина. Я розглядав човен на веслах. Він, здавалося, легко розтинав хвилі. Весла опущені в воду, видно навіть баранці навколо ближчого весла. Чоловіка в човні об'єктив упіймав саме тієї миті, коли він налягав на весла. Я бачив, як він, долаючи опір води, напружує усе тіло, здавалося навіть, ніби під грубим вовняним светром видно нап'яті м'язи передпліччя. У кожному разі, я доволі виразно бачив чоловікове обличчя. І, хоч світлина була зроблена двадцять п'ять років тому, я його впізнав.
Ще раз порівняв збільшену світлину з оригіналом. Орел на тлі сірого неба був, по суті, пташеням, навіть хвіст ще не посвітлів. Позаду виднілися маленькі острівці та шхери, а в тихій заводі між ними протинав хвилі човен. Я знову глянув на дату зйомки. А тоді ще раз на зафіксований час, щоб не мати більше сумнівів.
— Оце, з біса, пощастило! — не стримавсь я.
Частина III
Розділ 48
— Франк Ланде? Ні, на жаль. Він сьогодні вихідний. Повернеться на роботу не раніше вихідних, — повідомив мені приємний жіночий голос у конторі ленсмана. — Щось йому передати? А може, хтось інший зможе вам допомогти?
Я їхав на північ. Осінь закінчувалася, навколишня природа за вікном ніби приготувалася до вмирання. Вже хотілося порядного снігопаду, який би сховав оту розмиту брунатно-сіру й хворовито-жовту гаму кольорів.
— Ні, дякую, — відповів я. — Ніхто інший не допоможе. Мені потрібний Франк Ланде. Це важливо. Де його знайти?
Секретарка завагалася.
— Я адвокат, — спробував я ще раз. — Це стосується мого розслідування. У мене з'явилися нові факти, які докорінно міняють справу…
Тоді вона дала мені два номери телефону.
Удома в Франка ніхто не відповів. Мобільний теж дзвонив намарно. Гудки враз урвалися, увімкнувся автовідповідач. Я добре обдумав, що казати, зателефонував знову й залишив повідомлення: «Привіт! Це Мікаель Бренне. Я прямую на Вестьой, маю новини стосовно розслідування. Можеш мене зустріти?»
Я назвав місце й час зустрічі, наголосив на важливості своїх відомостей. Справу зроблено. Я мав зустрітися з убивцею.
Я поспішав, не хотілося прибути на місце вночі. Деякі зусилля, кілька телефонних дзвінків, і мені нарешті пощастило знайти одного чолов'ягу, який погодився відвезти мене за певну плату на Вестьой. Він чекав біля пірсу, доки я ставив авто на стоянку біля поромного причалу. Я закинув на плече торбину — весь мій багаж цього разу — і заліз до надійної на вигляд, маленької моторки.
— Конрад Сеґлем, — відрекомендувався чолов'яга, подаючи руку. — Тут пройшов шторм. Трохи гойдатиме. Кажу, просто щоб ви знали.
Коли ми обійшли мол, і перші хвилі задерли ніс човна, я відчув доторк паніки. Надто лихі спомини навіював цей фарватер. Сеґлем, мабуть, помітив, як я намертво вхопився за поручень з тикового дерева, як побіліли кісточки моїх пальців, прочитав переляк на моєму обличчі.
— Усе буде добре, — заспокоїв він мене, пересуваючи вперед обидва важелі газу, аж двигуни глухо заревіли, і човен рвонув назустріч хвилям. — Таке море, як зараз, то дитяча пісочниця. Жодних проблем!
На душі було мулько, але той стан швидко минув, тільки-но я впевнився, що Конрад Сеґлем мав рацію. За кілька хвилин з'явилися перші ознаки морської хвороби, і вже невдовзі я сидів у куточку, час до часу блюючи до целофанової торбинки.
— Скоро будемо на місці! — гукнув Конрад.
Я тільки кивнув. Як на мене, ми пливли вже цілу вічність.
— Прекрасно. Але мені треба не в гавань. Зсадите мене біля старого заготівельного пункту риби?
Як чудово знову відчути під ногами земну твердь. Я сів на причалі, на старі ящики з-під риби, трохи перепочив, до мене поволі поверталося нормальне самопочуття. Я роззирнувся навсібіч. На рибному складі ані душі, хоча ще й четвертої не було. Двері ангару замкнені, навколо порожньо й тихо. Франк усе ще не відповідав на телефонні дзвінки. Я послав йому есемеску, а тоді рушив догори стрімким схилом пагорба.
Раптом я гостро пожалів про свою затію. Ніхто мене до цього не змушував, хай би йшло собі, як ішло.