Вони були дуже милими людьми, і мені було складно уявити їх із рушницями і те, як вони тішаться, коли вбите майже впритул оленятко здивовано дивиться на них затуманеними від болю очима. Після цієї розповіді я залпом випила три келихи бордо й остаточно сп’яніла.
Наступні два дні ми провели у будиночку Ґьоте, куди заходили з першими відвідувачами, а виходили з останніми. Кажуть, існує два види відвідувачів будиночка Ґьоте у Ваймарі. Перший — це люди, які знають про поета або дуже багато, або зовсім нічого, і вони приїжджають сюди, щоб захоплюватися. Для них важливо знати, де ступала нога класика, де він сидів, де розмовляв зі своєю дружиною Крістіаною і так далі. Саме для них 173 роки зберігається недоторканим кабінет, де геній написав свої безсмертні твори, пригадуєш, там стоїть підставка під ноги і подушка, що на неї він спирав руки під час читання, так, ніби господар лише вийшов на кілька хвилин і перегородив прохід ланцюжком. А потім туристи невеликими групками переходять до аскетично вмебльованої спальні, в єдиному кріслі якої Ґьоте помер у 83-річному віці патріарха. Узимку він вставав о 4-й ранку, влітку о 6-й, відразу ж сідав до праці, а за стіною у крихітній кімнатці тіснилися кілька секретарів, яким він надиктовував свої думки.
Другий тип відвідувачів цього будинку-музею, постійно переповненого відвідувачами, переважно напівосвічений, і вони глузують зі всього. Наприклад, з того, що Ґьоте був товстуном і ненажерою, до того ж любив випити, діставав усіх постійними лекціями з будь-якого приводу, не пішов на похорон власної дружини, вважав себе генієм, без кінця показував усім свою колекцію каменів та привезених з Італії картин, врешті задовбав усіх своєю Італією.
І знову класична для тієї доби ситуація — після численних зал, заповнених картинами, скульптурами, гіпсовими погруддями, скромність і тіснява кімнат Крістіани, з якою поет одружився тільки після 20 років спільного життя. Це вражає, хоча, може, навпаки, вражає те, що таки одружився після стількох років. Через свій невизначений статус вона мала серйозні проблеми, її не визнавали у товаристві, ігнорували, уникали, вона скаржилася на це у своїх листах до друзів. Але генієві було не до того, він творив.
Напевно, не мав часу займатися і вихованням сина Авґуста, позбавленого як батькового таланту, так і батькового егоїзму. Ґьоте-молодший терпляче витримував усі вибрики своєї дружини, ексцентричної аристократки Отилії, яка нічим не нагадувала терплячу і невибагливу Крістіану. Авґуст помер зовсім молодим від інфекції, яку підчепив за іронією долі саме в обожнюваній і оспіваній батьком Італії. Але навіть на помпезному надгробку з білого мармуру його назвали «Сином, що випередив батька». Невдячна доля тіні генія.
Не знаю, чому ми так багато часу провели у будиночку Ґьоте. Як не знаю і того, до якого з двох вищеназваних типів відвідувачів нас тепер зараховувати. Ми двічі прослухали екскурсію, щоразу з іншим екскурсоводом, і виявили, що далеко не всі факти у цих двох розповідях співпадають.
Виявляється, неточності можливі навіть у цьому, безумовно, одному із найбільш вивчених життєписів, адже дослідників творчості Ґьоте по цілому світі навряд чи вдалося б розмістити у середмісті Ваймара.
Значно більше мені сподобалася атмосфера у будиночку Шиллера, розташованому неподалік. Зовсім не така помпезна, без гіпсових бюстів, скульптур і картин, зате живіша і багатша на особисті деталі. Фінансова ситуація Шиллера завжди була скрутною, і його кореспонденція переважно торкається способів заощадити гроші, серед яких, наприклад, — необхідність домішувати до хорошої кави неякісну, зате дешеву, або пити дорогу каву, але рідше, щоб надовше вистачило. Я пригадую зворушливі господарські нотатки поета, розвішані на стінах музею, які починаються словами: «Мені потрібно» і «Я маю», причому суми того, що є в наявності, завжди збігаються із тими, які були необхідні. Ця неабияка господарська вправність дозволяла Шиллеру уникати боргів, що було вкрай непросто, враховуючи необхідність утримувати з літературних заробітків родину з чотирма дітьми. Стосунки з дружиною у Шиллера були надзвичайно теплі, у листах він не раз дякував їй за лагідний характер, який допомагав йому рятуватися від нападів меланхолії. Теща, ясна річ, переживала з приводу фінансової нестабільності сім’ї. Стиль імітованих під тканину і рясно заквітчаних шпалер на стінах помешкання поета наштовхує на думку, що вагому роль у вмеблюванні будинку відігравав саме смак тещі.