Раб поливає щит олією.
Бачу, наче в дзеркалі,
Старого, що плаксиво під батіг іде.
Дікеополь
1130 Налий-но меду.
Раб наливає мед у кухоль.
Бачу я: старий отой
У пику плюнув Ламаху з Горгоною.
Ламах
Неси сюди мій панцир, міцно кований.
Дікеополь
Готуй для мене келих — ним озброюся.
Ламах
Я ворогів у ньому нині битиму.
Дікеополь
Навперегони з нього нині питиму.
Ламах
І до щита підставку прив'яжи мені.
Дікеополь
А ти в корзину пірник уложи мені.
Ламах
Беру я міх похідний і крокую вже.
Дікеополь
А я на плечі тільки плащ накину ще.
Ламах
1140 Ти щит бери, хлопчино, та й рушаємо.
Ще й сніг пішов. Прокляття! Ну й намокнемось!
Дікеополь
А ти бери корзину. Ну й насмокчемось!
Розходяться.
Корифей
Хай в щасливу годину рушає похід.
Але й різні шляхи ви обрали собі!
Тому — пити-гуляти, ввінчавши чоло,
А тобі — замерзати на чатах вночі,
а йому у той час —
Умлівати від любощів аж до зорі
З молодим прехорошим дівчатком.
Перша половина хору
Хай Антімах,
син слинтяя,
горе-поет,
1150 Кепських пісень писака,
згине, скона,
Словом, нехай
Зевс його сам скарає.
Хором було
він керував
та й не вгостив
Нас, а прогнав, голодних.
Хотів би я, щоб перед ним,
Голодним, виплигнув з води
Вугор у саму миску, вже засмажений,
Та тільки руку як простягне він —
Хай пес вугра
1160 Забере — і драла.
Друга половина хору
Ось йому ця
помста одна,
Друга ж його
Хай уночі спіткає!
Йтиме назад
з кінних змагань,
Ледве живий, спітнілий, —
Саме тоді
П'яний Орест
Каменем хай
В пику йому затопить.
1170 За каменем нагнувшись, він
нехай наосліп зачерпне
Добрячу жменю з купки ще тепленької,
Тим «каменем» в Ореста кинувши,
Хай схибить він
і в Кратіна влучить.
Вбігає слуга Ламаха.
Слуга Ламаха
Гей, хто там, хто там дома, слуги Ламаха!
Води, води нагрійте в баняку якім,
Готуйте мазі, полотно нарізуйте,
Скубіть овечу вовну, наготуйте ще
Тугих пов'язок: Ламах через рів стрибав
Та й на кола наткнувся, й ногу вивихнув,
1180 І головою вдарився об камінь він,
Аж від щита Горгона відвалилася.
А ще коли побачив, що на камені —
Й перо його найкраще, заволав герой:
«О сонце славне, світе мій! Востаннє вже
Вас бачу нині. Гасне зір. Нема мене…»
І з тим скотивсь в канаву, але знов ожив
І груди розпрямляє, ворогів жене,
Грозить їм списом, коле, переслідує.
Та ось він сам. Герою — двері отвором.
Входить, шкутильгаючи, Ламах.
Ламах
1190 Ай-ай-ай-ай!
Нечувано страждаю! Ох, нещасний я!
Пробито списом… моє тіло… гину вже!
Та ждуть мене
Іще страшніші муки, —
Як тільки Дікеополь із тих ран моїх
І немочі
Та насміхатись буде.
З'являється Дікеополь з двома дівками.
Дікеополь
О ха-ха-ха!
Не груденята в тебе — спілі яблучка!
1200 Давай-но поцілуймось ніжно, золотце!
Цілуйте, не жартуйте, ніжно, з присмоком,
Бо келих свій
вже першим осушив я!
Ламах
Така-то доля в мене проклятущая,
гай-гай-гай-гай!
О рани, рани болісні!
Дікеополь
Ага, ага!
Як живеш, Ламашеньку!
Ламах
О горе мені!
Дікеополь
О лихо мені!
Ламах
Цілуєш мене?
Дікеополь
Кусаєш мене?
Ламах
1210 В бою від мене доля відвернулася!
Дікеополь
(до дівок)
Пили, та й голова вам завернулася?
Ламах
Пеане мій, Пеане мій!
Дікеополь
Хіба ж сьогодні молимось Пеанові?
Ламах
Тримайте ногу! Ой нога, нога моя!