О владико й державче! Повітря ясне,
що землі широчінь обіймаєш,
Світлосяйний Ефіре і Хмари легкі,
громовинновогнисті богині!
Злиньте вгору, всевладні, свій образ явіть
мудролюбному неба дізнавцю.
Стрепсіад
Постривай, постривай, хоч закутаюсь я,
а то зовсім, до рубчика змокну.
От нещастя! Чому шкіряного бриля
не вдягнув я, виходячи з дому!
(Закутується).
Сократ
О всечасно шановані Хмари, прийдіть,
звідусіль перед нами постаньте!
270 Чи Олімпа священне верхів'я гуртом
сніжносяйливим ви обступили,
Чи в підводних садах Океана-отця
Ведете нероїд хороводи,
Чи із Нільського устя ви зливи-дощу
в золоті набираєте відра,
В Меотійськім болоті туманом лягли,
чи на скелях Міманта льодистих, —
Звідусіль нас почуйте і жертву прийміть,
і цій нашій молитві радійте.
Здалека лунають співи Хмар.
Перша половина хору
Хмари одвічно живі!
Встаньмо, явімося, росяномлисті, легкі, швидкоплинні!
З лона отця Океана бурхливого
Злиньмо на гори високі та бескиди,
280 Лісом одягнені,
З далекоглядних верхів неозористих
Гляньмо на ниви родючі, зволожені,
Й ріки, що світлими плетуться хвилями,
І на моря, бурунами запінені.
Сяйвом невтомним виблискує око Ефіру,
Даль у сліпучім промінні.
Скиньмо ж тумани, дощами насичені,
З тіл невмирущих і оком всевидячим
290 Землю огляньмо священну.
Гримить грім.
Сократ
О великоповажні Хмари ясні, ви почули мій заклик побожний!
(До Стрепсіада).
А до тебе долинули їх голоси в божественному гуркоті грому?
Стрепсіад
Та звичайно, й шаную, всечесні, я вас
І на ваше готов гуркотіння
Відповісти своїм: так сполохався я, так увесь я тремчу з переляку.
Вже пробачте — пристойно це буде чи ні, а до вітру повинен я бігти.
Сократ
А ти кинь свої дотепи й жарти дурні й не вдавай балаганного блазня.
Стань побожно й послухай: з піснями сюди наближається рій божественний.
Друга половина хору
Діви, дощами рясні!
300 Злиньмо на землю розкішну Паллади,
Ми славне мужами
Прагнем Кекронове місто побачити.
Там невимовні, священні містерії, —
Всім втаємниченим
Двері святилища там розкриваються;
В дар наднебесним богам побудовані
Храми там висяться, пишно оздоблені.
Там найсвятіших блаженні процесії,
Жертви, вінками уквітчані й пишні бенкети, —
310 Там цілий рік святкування.
Прийде весна, і на ігрищах Бромія —
Співів змагання і танців загонистих,
Музика флейт гучномовних.
Стрепсіад
Зевсом-батьком благаю, Сократе, скажи, хто ці діви, що так милозвучно,
Так врочисто й велично співають? Скажи,
чи не вславлені то героїні?
Сократ
Зовсім ні, піднебесні то Хмари, людей бистроумних богині великі,
Що дарують нам розуму й мислення міць, і уміння словесно змагатись,
Балакучість, плести небувальщину хист, переконувать, зваблювать словом.
Стрепсіад
От чому, як почув я їх співи лункі, то душа моя злинула вгору
320 і дотепних про дим зажадала розмов, і тонких міркувань про тумани,
Щоб думками чиїсь побивати думки, позмагавшись у гострому слові.
Якщо можна, то дуже хотів би тепер я на них подивитися зблизька.
Сократ
Ну, то глянь же сюди, на горбистий Парнет!
Бачу, як вони тихо й спокійно
Звідти сходять додолу.
Стрепсіад
Де, де? Покажи.
Сократ
Он густими надходять рядами
Де по схилах лісних, де й по диких ярах,
стороною.
Стрепсіад
Оце дивовижа!
Я не бачу нічого!
Сократ
Уже під дверми.
Стрепсіад
От тепер я ледь-ледь розбираю.
Сократ
Аж тепер ти побачив їх! Замість очей в тебе, видно, гнилі кабачини.
Стрепсіад
Свідок Зевс, я вже бачу! Шановні мої! Все навколо вони заслонили.
Сократ
А раніш ти не знав, що богині вони, й не складав їм належної шани?