А вставлять редьку в зад йому і вискубають шерстку,
То як він доведе тоді, що він не товстозадий!
Неправий
А хоч би й товстозадий, чим погано це?
Правий
Чого ж бо ще зазнати можна гіршого?
Неправий
Що скажеш, як на цьому розіб'ю тебе?
Правий
Та змовкну, шо ж інакше?
Неправий
От скажи мені,
Судовики у нас з яких?
Правий
1090 Із товстозадих.
Неправий
То ж бо й є.
Поети-трагіки з яких?
Правий
Із товстозадих.
Неправий
Правильно.
Ну, а промовці із яких?
Правий
Із товстозадих.
Неправий
Отже, сам
Збагнув ти, що дурниць наплів?
Тепер на глядачів поглянь, —
Яких тут більш?
Правий
Та от дивлюсь.
Неправий
Що ж бачиш ти?
Правий
Клянусь богами, більшість тут
Із товстозадих. І того
1100 Принаймні знаю, і цього,
І кучерявого того.
Неправий
Що ж скажеш ти?
Правий
Блудяги, подолали ви!
В ім'я богів, візьміть у мене плащ оцей, —
До вас перебігаю.
(Кидає свій плащ і втікає).
Неправий
Ну, як, додому сина взяти хочеш ти
Чи хай у мене вчиться красномовності?
Стрепсіад
Учи, тримай у шорах, пам'ятай лише,
Гостри обидві хлопчакові щелепи,
Щоб гриз маленькі однією позови,
1110 А другою й великі перегризти вмів.
Неправий
Та не турбуйся, вченим він повернеться.
Фідіппід
(до себе)
Ой ні, змарнію, стану жовтий, зморений.
Неправий веде хлопця в думальню.
Провідця хору Хмар
Ідіть собі!
(Вслід Стрепсіадові, що йде до свого дому).
А ти про це ще, мабуть, пошкодуєш!
(До глядачів).
Хочу, судді, вам сказати, скільки вигід буде вам,
Як прихильно, по заслузі, наш оціните ви хор.
Перше — як поля орати вам весною прийде час,
Вам ми першим дощ проллємо, а сусідам вже пізніш.
Будем вам охороняти ваші ниви й виноград,
1120 Щоб ні спека їх не била, ані злива дощова.
А не буде хто із смертних шанувати нас, богинь,
Хай він знає, не минеться без покари це йому:
Ні вина, ані пшениці не здобуде з поля він;
Щойно лози виноградні чи оливи зацвітуть —
Все загине: мов із пращі, зразу винищимо все.
Запримітим — цеглу сушить, — заллємо її дощем,
На покрівлі черепицю градом круглим поб'ємо.
Схоче справити весілля, — сам, хто з друзів чи з рідні, —
Цілу ніч ми лити будем, так що зводить краще він
1130 Без дощу в Єгипті скніти, ніж неправдою судить.
Стрепсіад
(виходить з дому з мішком за плечима, лічить на пальцях)
Ще п'ятий і четвертий, потім третій день,
Та другий, і, нарешті, той, що я його
Найбільш боюсь, лякаюсь і ненавиджу, —
Старий і молодий то день. Усі, кому
Я винен, в день той в пританею позови
На мене подадуть, щоб погубить мене,
А я у них проситиму полегкості:
«Не стягуй нині боргу з мене, голубе»,
З тим «зачекай», а те «даруй». — «Нічого так
1140 Ми, — скажуть, — не одержимо», і вилають
Дурисвітом, та ще й судом страхатимуть.
Ну, що ж, судіться, а мені то байдуже,
Аби лиш Фідіппід мій промовляти вмів.
Постукаю до думальні й дізнаюся.
(Стукає).
Гей, гей! Агов!
Сократ
(виходить з дверей)
Вітання Стрепсіадові!
Стрепсіад
Й тобі вітання! Спершу ось візьми оце, —
(Дає йому мішок).
Повинні ж ми учителю віддячити.
Скажи, чи тої мови сина ти навчив,
Яку мені недавно сам пояснював?
Сократ
1150 Навчив.
Стрепсіад
Гаразд! О всецарице хитрощів!
Сократ
Віднині позов хоч який ти виграєш.
Стрепсіад
Якщо й при свідках брав я гроші в позику?
Сократ
Тим краще! Хай тих свідків будуть тисячі!
Стрепсіад
(співає, пританцьовуючи)