Як ви вважаєте, чи міг я серцем не скипіти?
Проте, свій прикусивши гнів, сказав я: «То принаймні
1370 Щось із новіших прочитай розумне і дотепне».
Із Евріпіда він почав про те, — й сказати сором! —
Як одноматерню сестру звів брат її безчесний.
Ну, тут уже не стерпів я і з лайкою й ганьбою
Дав добру нагінку йому. А потім, як звичайно,
За словом слово, та й пішло! Як схопиться він раптом
Та й ну душить, товкти мене, гатити й лупцювати!
Фідіппід
Хіба ж не варто, адже ти не хвалиш Евріпіда
Премудрого?
Стрепсіад
Премудрого? О, я тобі сказав би!
Але ти знов поб'єш мене.
Фідіппід
Поб'ю, Зевс бачить, і за діло!
Стрепсіад
1380 За діло? Де ж бо сором твій! Тебе ростив
я змалку,
В дитячім лепеті твої я вгадував бажання!
Ти тільки вимовиш: «Пи-и», даю тобі я пити,
Попросиш «папи» — я в ту ж мить ліплю м'якушку
хліба;
Не встигнеш мовити «е-е», несу тебе за двері
І там потримаю… А ти почав мене душити,
І хоч кричав, і ойкав я,
Й просивсь надвір, проте мене,
Негіднику не виніс ти,
А все душив, і мусив я
1390 під себе наробити.
Друга половина хору
Мабуть, серця аж тріпотять у молоді —
Всі ждуть його мови.
Якщо він зможе балакнею виправдать
Свої неподобства,
Ми навіть горошинки не дамо тоді
За шкуру старіших.
Провідця хору
Тож постарайся, знань нових вигаднику й ковалю,
Так промовляти, щоб здалось, що правду ти говориш.
Фідіппід
Як любо знатись на нових науках напутенних
1400 І застарілі звичаї свідомо зневажати!
Не міг докупи й трьох я слів без помилки зліпити.
А з того часу, як мене віднадив він од цього,
В турботи, мислі і слова я витончені вдався
І можу довести, що сам карати батька властен.
Стрепсіад
Ні, бався кіньми, свідок Зевс! Вже краще годувати
Для тебе коней четверо, ніж гинути з побоїв.
Фідіппід
Вернусь до думки, на якій в розмову ти втрутився,
Тебе спитаю спершу я:
Ти бив мене малого?
Стрепсіад
Я? Для твого ж добра я дбав про тебе.
Фідіппід
А скажи-бо,
Чом з добрим наміром і я тебе не можу бити,
Якщо однаково — побить чи кращого бажати?
Чом спину під удари ти підставити не згоден,
А я повинен? Адже я теж вільним народився.
Хай діти плачуть, думав ти, а батькові — не личить?
Це, скажеш, давнім для дітей встановлено звичаєм.
Тобі на це я відповім: старі — подвійно діти,
Суворіше, ніж молодих, старих карати треба,
Бо помилятись — це для них річ зовсім непростима.
Стрепсіад
1420 Немає ж звичаю ніде батькам таке терпіти.
Фідіппід
А хто ці звичаї завів, не був така ж людина,
Як ти і я, й не умовляв так само предків словом?
Чому ж і я новий закон не можу запровадить,
Щоб за побій могли й сини батьків відлупцювати.
А про синці, що мали ми до видання закону,
Забудьмо й попустімо їм безкарними лишитись.
На півнів подивіться ви й на будь-яку тварину —
Як дістається в них батькам! А чим вони різняться
Від нас? Лиш тим, що в них нема написаних законів.
Стрепсіад
1430 Якщо від півнів приклад ти у всьому хочеш брати,
Чом не їси ти кізяків, на сідало не лазиш?
Фідіппід
Та це ж бо зовсім не одно, — так і Сократ вам скаже.
Стрепсіад
Ну, то не бий мене, а ні, сам потім пожалкуєш.
Фідіппід
Чому?
Стрепсіад
Як я тепер тебе, так і свого ти сина,
Коли він родиться, карай.
Фідіппід
Якщо ж його не буде?
То я наплакався дарма, а ти й помреш зі сміхом?
Стрепсіад
(до глядачів)
Здається, приятелі, це він до ладу говорить,
Готовий перед молоддю я в цьому поступитись —
Як не по правді робимо, то варто й нас побити.
Фідіппід
1440 ще и інший довід ти розглянь.
Стрепсіад
Ну, зовсім я загинув!
Фідіппід
Та ти й на те, чого зазнав, досадувать не будеш.