Яка й до ваших підійшла б голів, і все ж
Сягнула б вище, ніж пусті комедії.
У нас господар є великий, бачите,
Що тут дрімає, пишний, під покрівлею.
Він батька держить під замком, а нам казав
70 На варті бути, щоб старий не випорснув.
А в батька давня слабість, ще й чудна така,
Що вам ані вгадати, ні придумати,
Як ми не скажем. Отже, домудруйтеся!
Сосій
Аміній, син Пронапа, каже впевнено,
Що наш старий — азартний в грі.
Ксантій
Вигадує,
По собі, певно, про людей міркуючи!
Але причина лиха все ж у пристрасті.
Сосій
Сосікл, я чую, жебонить Деркілові,
Що він пияка.
Ксантій
Отже, помиляється:
80 На це порядні люди лиш нездужають.
Сосій
А Нікострат, Скамбона син, той думає,
Що, наче філоксера, ненажерний він.
Ксантій
І Нікострат не влучив, присягаюсь псом!
То, певно, Філоксена він на думці мав.
Балакаєте зайве. Не вгадаєте!
Мовчіть, коли дійти до правди хочете, —
Скажу вам, що за слабість у господаря:
Суди він любить, як ніхто й ніколи ще;
Закоханий в судах він, тяжко зойкає,
90 Коли не в перших лавах засідателів.
Вночі не спить ніколи ані кришечки;
А хоч і задрімає, все ж думками він —
Де водяний годинник час відмірює.
В руці держати черепочок звикнувши,
Він і вві сні, три пучки держить складені,
Немов на вівтар хоче ладан сипати.
Побачивши на дверях десь написане:
«Ти гарний, Деме, чадо Шрілампове»,
Допише: «Гарний суд у демократії».
100 Почне співати півень пізно ввечері,
Він каже: «Підкупили півня позвані,
Щоб я не міг поспіти на засідання!»
Лиш від вечері, вже кричить: «Взуватися!» —
І в суд біжить над північ, і дрімає там,
Прилипши до колони, мов слимак отой.
Від злості довгу риску всім присуджує,
Мов джміль або бджола він, повертаючись,
Приносить купу воску попід нігтями.
Щоб на суді в запасі черепки були,
110 Він дома все засипав черепашками.
Такий шалений! Спробуєш умовити, —
Ще гірше скаженіє. От ми й держимо
Під наглядом старого, щоб не втік, бува.
Безумством батька тяжко син засмучений.
Спочатку словом добрим умовляв його
В той плащ судейський більш не зодягатися
І з дому не виходить; той не слухає.
Обмив його, очистив, — ні до чого все.
Лічив танками корибантів, — він, як був,
120 3 тимпаном увігнався знов у судище,
Коли не помогли вже навіть таїнства,
Тоді в Егіну з ним поїхав син — і там
Поклав старого на ніч в храм Асклепія,
А він на ранок знов перед решіткою!
Ось відтоді вже ми його пильнуємо.
Та він і димоходом утікав-таки,
І рівчаками. От позатикали ми
Всі отвори лахміттям та ганчірками, —
То й що? Понабивав він по стіні кілків
130 І, мов та галка, геть по них вискакував.
Ми обснували дворище тенетами,
Де лиш могли, та й пильно стережем тепер.
Так ось Філоклеоном батька звуть цього,
Бделіклеоном — сина, Зевсом свідчуся.
На вдачу запальний він, набундючений.
Бделіклеон
(із вікна)
Гей, Ксантій! Сосій! Де ви? Чи поснули там?
Ксантій
Ой, лихо!
Сосій
Що?
Ксантій
Бделіклеон прокинувся!
Бделіклеон
Біжіть сюди хто-небудь! Швидше, чуєте?
(Виходить з дому).
Старий прокравсь до кухні, щось там нишпорить
140 І шемрає, як миша. Поглядай мені,
Щоб він не виліз діркою помийною!
А ти плечем уприся в двері!
Ксантій
Слухаю.
Бделіклеон
О Посейдоне, що це грюка в комині?
Філоклеон вистромляє голову з димаря.
Ти хто?
Філоклеон
Я дим: угору з димаря іду.
Бделіклеон
Ти дим? А то з яких же дров?
Філоклеон
Із фігових.
Бделіклеон
Клянуся Зевсом, найгіркіший в світі дим!
Та не втечеш, одначе. Де тут заткало?
Назад! Ану поліном прикладу як слід.
Отак! Десь-інде пошукаєш пролазу.
150 А я… Чи є на світі хтось нещасніший?
Тепер я «сином диму» називатимусь!
Сосій
Хто торгає дверима?
Бделіклеон
Обіпрись на них
Що сили є! Я зараз підсоблю тобі!
Ключа пильнуй лиш, поглядай на засувку,
Щоб він борідку згризти не наважився.