А то здебільша сходяться опівночі;
З ліхтариками сунуть, ще й кургикають
220 Cолодких фрініхо-сідонських співанок,
Та й будять батька.
Ксантій
А хіба не можемо,
Як прийдеться, камінням їх закидати?
Бделіклеон
Чудний! Не знаєш норову старечого?
На ос вони подібні, як розсердяться.
Під стегнами укрите в них жало кольке,
Вони дзижчать, і тнуть ним, і підскакують,
І, наче іскри від багаття, прискають.
Ксантій
Ти не журися! Лиш би каменюк найти —
Я цілий рій судейський розполохаю!
Всі троє сідають на ґанку і незабаром засинають.
Входить хор дідусів, одягнених осами, з торбинками
й палицями, в супроводі хлопчиків з ліхтарями.
Корифей
230 Ану жвавіш! Наддай ходи!
Гей, Комію, прокинься!
Клянусь, ти перше інший був,
міцний, як псячий ремінь
А нині Харінад іде куди прудкіш од тебе.
Гей, контілієць Стрімодор,
товаришу найкращий!
Чи є між нами Евергід? Чи тут Хабет із Флії?
Ой-ой-ой-ой, ох-ох-ох-ох!
Осталося нас трошки
З того юнацтва, що колись
зійшлося в Візантії.
З тобою ми служили вдвох
і раз — ти пам'ятаєш? —
Вночі блукаючи, стягли ми в булочниці діжку
Та й, поколовши на тріски, городину варили.
240 Але мерщій! Сьогодні ми судитимем Лахета.
Є поголос межи людьми,
що в нього вулик грошей.
То вчора нам казав Клеон приходити завчасно
І злості лютої собі пайок триденний взяти.
Аж нині прийме кару він
за всі свої злочинства!
Але не гаймося, ходім, бо хутко зазоріє.
Світім дорогу, навкруги уважно роззираймось,
Щоб камінь нам не підвернувсь
та й не накоїв лиха.
Хлопчик
Гей, діду, діду, стережися:
тут грузьке болото!
Корифей
Стеблинку підійми з землі та поправ ліхтарик!
Хлопчик
250 Пощо стеблинка? Я отак ґніт тобі направлю!
Корифей
Безглуздий, хто тобі казав
пальцем ґніт рівняти?
Чи ти не знаєш, як тепер трудно на оливу?
Тобі нема журби, а нам дорого купити!
(Б'є хлопчика).
Хлопчик
Ану лиш знову спробуй нас вчити стусанами!
Ми ліхтарі погасимо та й пурхнем додому;
Тоді у темряві нічній, без вогню і світла,
Немов та чапля будеш ти болота місити!
Корифей
Овва! Траплялося мені й не таких карати!
Але, здається, я іду просто по баюрах.
260 Тепер, напевне, вже скажу, знову днів чотири
Дощитиме невтомно бог зрання до смеркання.
Поглянь лишень, які гриби на ґнотах насіли, —
Ознака певна, — злива в нас буде неодмінно.
Та й добре, що негода йде: овочі неранні
І вітру з півночі, й дощу дуже потребують.
(Наближаючись до дому Філоклеона).
Але чому назустріч нам не виходить з дому
Наш приятель, суддя старий? Що з ним за пригода?
Він досі млявий не бував. Ні, бувало, завжди
Іде попереду усіх, весело співає,
270 Він дуже Фрініха любив. Станьмо, милі друзі,
Та заспіваймо! Може, він заклик наш почує
І з тої радості хутчій виповзе за двері.
Хор зупиняється біля дверей будинку.
Перша половина хору
Що ж за диво, що старий наш не виходить,
Що на голос не озветься?
Може, часом погубив він
Черевики? Може, пальця
збив у пітьмі ненароком,
Та й нога йому напухла?
Все при старості можливе!
Може, пах роздувся в діда?
Був він перше межи нами,
Безперечно, найгостріший,
нічиїх благань не слухав,
А як хто почне просити,
то насупиться, бувало,
Та й відкаже: «Камінь вариш!»
Друга половина хору
Чи вчорашній наш підсудний
в тім причинен?
Одурив, не дався в руки,
запевняв, що друг афінян
І що перший сповістив нас
про події на Самосі.
Чи не тим старий лютує,
аж заслаб на лихоманку?
Це людина норовлива!
Встань, товаришу, не сердься,
Не роби собі гризоти!
Є у нас багач підсудний
з перекинчиків фракійських, —
От його і запакуєм!
290 Підпровадь нас, хлопче!
Хлопчик
Татку, татку, подаруєш
те, чого попрошу в тебе?