воював на землі і на морі!
Лиш на тебе гукнуть, ти повинен іти.
Мені серце аж пухне від злості,
Як до тебе в господу той хлопець гидкий,
син Херея розпусний, приходить,
Виступає отак, вихиляється весь,
випинає розпещене тіло
І велить тобі вдосвіта бути в суді,
не спізнятись, приходити вчасно,
690 Бо суддя, який трохи запізно прийшов, —
трьох оболів своїх не дістане!
А йому все одно — хоч би як запізнивсь! —
оборонцеві драхму заплатять!
А коли хто з підсудних підкупить його,
він поділить з ким-небудь із суддів
Той хабар, а тоді, зговорившись удвох,
обертають по-своєму діло
І працюють у згоді, мов ті пилярі:
цей потягне, а другий попустить.
А ти рота роззявиш на плату свою
та й не бачиш нічого круг себе!
Філоклеон
То отак вони діють? О горе важке!
Ти мій розум до дна скаламутив.
Вся увага моя — на промові твоїй.
Що ти робиш зо мною, не знаю!
Бделіклеон
Подивись: ти в багатстві купатися б міг.
Багачами ви всі могли б стати,
Та не відаю, як обкрутили тебе
ті, що звикли «народ боронити»!
700 Від Сардинії-острова тисячі міст
аж до Понта в обладі у тебе,
А тобі дістається лиш плата твоя,
так і ту видають не відразу,
А щоб тільки не вмер ти, по краплі малій,
мов олію на клаптику вовни.
їм потрібно, щоб ти проживав у біді,
а навіщо, скажу тобі зараз:
Щоб ти в пам'яті мав, хто приборкувач твій,
і як тільки тебе нацькує він
На своїх ворогів, то щоб ти, як той пес,
накидався на них у нестямі.
А хотіли б народові дати життя, —
це легенько було б їм зробити;
Адже тисяча міст, або й більше того,
нам данину щорічну приносять,
І коли б наказали, щоб кожне із них
годувало хоч двадцять афінян, —
Двадцять тисяч людей проживати могли б
у достатках, на смажених зайцях,
7і0 Без турбот, уквітчавши вінками чоло,
на молозиві та на сметані.
Так належало б жити країні людей,
що здобули трофей марафонський,
А тепер, як нещасні олив збирачі,
біжите ви услід наймачеві.
Філоклеон
Горе! Що це мені? Одубіння якесь
по руках розлилося. Ой, лихо!
Я не здужаю більше держати меча.
Знемагаю, нема в мене сили!
Бделіклеон
А як іноді страх нападає на них,
то тоді віддають вам Евбею
І пшениці півсотні медімнів за раз
обіцяють на кожного дати.
А чи видали що? Тільки раз ти дістав
п'ять медімнів ячменю недавно,
Але й те по зеренцю дали аж тоді,
як довів їм, що ти не чужинець.
Через те й замикав я тебе! Я хотів
720 Cам тебе годувати, щоб ті шахраї
Не могли тебе брати на глум та на сміх.
І тепер, чого хочеш, усе тобі дам.
Не дозволю лише
Молоком… скарбника ласувати!
Корифей
Безперечно, розумний був той, хто сказав:
не суди, не прослухавши перше
Обох супротивників… Так! Ти здолав:
перемога твоя очевидна.
Ослабає поволі наш гнів. Подивись:
ми дрючки пошпурляли на землю.
(До Філоклеона).
Але ти, о товаришу любий наш, ти,
друже нашого віку старого…
Перша половина хору
Послухай нас, послухай, не роби дурниць!
730 Надто твердий не будь, гордість свою вгамуй!
Коли б і в мене родич був чи опікун,
Щоб так на добрий розум наставляв мене!
Вочевидь бог якийсь твоїм другом став!
Тобі допомагає він,
дарує ласку і добро.
Дар його ти прийми!
Бделіклеон
Далебі ж, і догляну, і все йому дам,
Що потрібно старому: пшеничний кисіль,
Щоб хлебтав собі, плащик м'якенький, кожух
І дівчатко, щоб терло йому передок
740 І обидва стегна!
Тільки все він мовчить, не промовить слівця;
Щось не тішить мене це мовчання.
Друга половина хору
Нарешті схаменувся він, отямився;
Дикий свій дур збагнув, бачить, що зле робив.
Тепер і сам вважає він за помилку
все те, у чім не хтів тобі коритися.
Певна річ, прийме він твої всі слова;
перемінивши норов свій,
Він буде слухатись тебе
завжди в усіх ділах.
Філоклеон
Ой-ой, горе мені!
Бделіклеон
Ну, чого ж ти кричиш?
Філоклеон