З похмілля потім ще й платити грошики!
Бделіклеон
Такого не буває поміж знатними!
Коли образять, перепросять ввічливо;
Або ти сам дотепне щось розкажеш їм —
Езопову чи сибарітську байку — з тих,
1260 Котрі на учтах повідають. Так усе
На жарт обернеш та й додому вернешся.
Філоклеон
Десь тих байок чимало треба вивчити,
Щоб за погані вчинки не платитися.
Бделіклеон
Ходімо ж! Хай ніщо нас не затримує.
Перша половина хору
Часто спритним і кмітливим
я здавався сам собі
І ніколи не дурним.
Ще спритнішим був Аміній,
кучерявий Селла син —
Не гранатами живився; пам'ятаю, раз у раз
В Леогора він гуляв.
1270 Тепер збіднів, як Антіфонт!
Був відряджений з посольством
до Фареала, але й там
Із фессалійців
Лиш з голотою водився,
Сам убогий і злиденний, як ніхто із голяків.
Провідця першої половини хору
Автомене, ми щасливцем величаємо тебе:
Вельми здібних до мистецтва
ти сплодив собі дітей!
Перший син, усім приємний,
дуже вчений чоловік,
Чарівний Харіт коханець,
незрівнянний кіфаред;
Другий син — актор чудовий,
трудно кращого знайти;
або третій, Аріфрад, удався
найздібніший серед них.
Сам собою, каже батько, без учителя і книг,
Лиш від мудрої природи, научився третій син
По домах публічних вправно калатати язиком.
Провідця другої половини хору
Дехто каже, що з Клеоном замирився я, коли
Він завзявся проти мене
і термосив, і жахав,
Називав злочинцем лютим.
А як з мене шкуру дер,
То юрба вітала сміхом зойки болісні мої,
І ніхто не дбав про мене,
всі цікавились одним:
Чи, затиснений в лабети,
я ще кину жарт якийсь,
1290 Cпостерігши цю байдужість,
я, як мавпа, завиляв;
Та тепер ось, бачте, знову
«одурив лозу кілок».
Ксантій
(вбігає з криком)
О, горе! Черепахи, як я заздрю вам!
Щасливі ви під покришкою вашою!
Від стусанів як мудро, як обачливо
Ви захистили спину черепицею!
А я кийком ось, гляньте, посмугований!
Корифей
Що сталось, хлопче?
(До глядачів).
Адже «хлопцем» кличемо
Ми й дідуся старого, як наб'ють його.
Ксантій
Чи ж то старий наш не чума, не пагуба?
1300 Cеред гостей він був найбезсоромніший,
Хоч був там Лісістрат, Лікон і Антіфонт,
Гіппіл і Теофраст, весь почет Фрініха;
Перевершив усіх він там нахабністю.
Живіт напхавши ласими шматочками,
Скакав, і реготався, і погрюкував,
Як той осел, ячменем нагодований,
Із криком «рабе!» люто одлупив мене.
А Лісістрат на все це так сказав йому:
«На вискочня ти схожий, на осла того,
1310 Який допавсь до паші після голоду!»
Старий до нього: «Ти як сарана ота,
В якої плащ обдертий висить клаптями!
Сфенел ти, що одежу з себе випродав!»
В долоні заплескали, Теофраст лише —
Мовляв, не з тих я — покосивсь презирливо.
Старий тоді до нього: «Ти чого, скажи,
Із себе пана строїш, величаєшся?
А хто був блазнем у вельмож? Не ти хіба?
Отак по черзі всіх ганьбив і лаявся,
1320 Глузуючи зухвало та говорячи
Украй невідповідні і дурні слова.
Тоді напився добре й, повертаючись
Додому, перехожих бив по-п'яному.
Та ось і він надходить кроком плутаним.
Втечу я, поки цілий, з-під руки його!
(Утікає).
Філоклеон
Виходить з флейтисткою і факелом. За ним женуться гості.
Відступись, відійди!
Буде каятися гірко,
Хто іде за мною вслід.
Забирайтесь геть, поганці,
1330 Бо як ні, то смолоскип цей
На печеню вас спече!
Гості
Будь певний, завтра ти за це
заплатиш нам,
Хоч як тепер храбруєш і заносишся!
Юрбою прийдем і потягнем в суд тебе.
Філоклеон
Го-го! Го-го! Потягнем в суд!
Старе лахміття!
Знайте, — про суди мені
вже й слухати не хочеться!
Ого!
(Показує на флейтистку).
От краса! А урни киньте!
1340 Забирайся! Де суддя тут?