Перший раб
Ой-ой! Давай, давай же! Ще і ще давай!
І ще замішуй!
Другий раб
Годі. У гноївці тій,
Клянуся Аполлоном, я втоплюсь-таки.
Перший раб
А що, коли корито притягти йому?
Другий раб
Та хай вам грець! Ізгиньте — він і ти за ним!
(До глядачів).
20 Чи хтось, бува, не знає, у кого б мені
Купить такого носа, щоб дірок не мав?
Ото робота! Краще вже на муки йти,
Ніж готувати їжу цьому виродку.
Свиня чи то собака, як нагидить хто, —
Зжеруть одразу. Він же, гнойовик отой,
То їсть, то крутить носом: недогода все.
Хіба скачаю кульку та й під ніс йому
Подам, неначе вередливій жіночці.
Ану, крізь ту щілинку гляну потайки,
30 Чи їсть іще, чи врешті вже наситився.
(Зазирає, прихиливши двері).
Жери і напихайся без передиху,
То, може, й луснеш, навіть не отямившись!
Ну й уминає, клятий, і до того ще
Зубами клаца, мов борець на ігрищах!
Ворушить головою, задом, лапами,
Цілком так само, ніби той, що з запалом
Канати грубі корабельні скручує.
Гидка ж істота, ненажерна, сморідна!
Ніяк не доберу я, хто й створив її.
«Щоб Афродіта, — далебі, не віриться.
І не Харіти, звісно.
Перший раб
Ну, а хто ж тоді?
Другий раб
Це чудо Зевс із гною громом викликав.
Перший раб
(до глядачів)
Тепер, напевно, кине молодик якийсь
Питання хитромудре: «В чім тут річ, однак?
І гнойовик до чого? Та сусід його,
Кмітливий іонієць, підсміхнеться лиш:
«Гадаю, на Клеона натякають нам:
Послід, мовляв, з'їдає він без сорому».
Пора, однак, жукові вже й пиття нести.
(Виходить).
Другий раб
50 А я цю справу роз'ясню й недоліткам,
І юнакам, а потім — рядовим мужам,
І тим мужам, що інших перевершили,
І, врешті, наймужнішим розтовкмачу все.
Хазяїн мій дуріє, лиш не так, як ви.
По-своєму, кумедно божеволіє.
Що день — то по-дурному в небо очі пне
Та й Зевсу дорікає, ба ще й лається:
«Гей, Зевсе, там на небі, що затіяв ти?
Не бавсь мітлою, бо Елладу виметеш!»
(Наслухаючи, до глядачів).
60 Ну ось.
Тихіше! Щось почув я. Наче б, голос чийсь.
Трігей
(за сценою)
Гей, Зевсе, що ти чиниш з людом еллінським?
Немов насіння, нам міста вилущуєш.
Другий раб
А що, чи не казав я? Меле казна-що.
Послухай, хто не чув ще божевільного.
А знаєте, що мовив сам до себе він,
Як лиш почав дуріти? Ось послухайте.
«Мені б отак до Зевса навпростець майнуть!»
Сяк-так драбину зладив із дощок тонких —
70 І ну по ній спинатись, та схитнувся враз —
І в землю головою, тільки хруснуло.
А вчора хтозна-звідки він жука пригнав,
Немов коняку добру. Ось і конюхом
Зробив мене насилу. Правда, й він, бува,
Його, як вершник, гладить, примовляючи:
«Пегасику крилатий, чистокровний мій,
Домчи мене до Зевса, до палат його!»
Ану, загляну нишком, що там діється.
(Виходить і тут же вбігає, переляканий).
Біда! Сюди, на поміч! Гей, сусідоньки!
80 Хазяїн мій — в повітрі. Ось підноситься
Все вище й вище на жукові верхи він!
Трігей
(верхи на жукові)
Та не рвись так, агов, ти з копита у галоп!
Не гарцюй завчасу, не хизуйся аж так,
Своїх сил, запальний, по-пустому не трать,
Поки тіло, зігрівшись, не стане гнучким,
Не стужавіють м'язи від розмаху крил.
Лиш мені не чади, ради бога, під ніс,
Бо коли й у дорозі смердітимеш так,
То лишайся вже краще, де був, у хліві.
Другий раб
90 О мій бідний владико, ти й справді звихнувсь!
Трігей
Гей, замовкни внизу!
Другий раб
Ти куди ж так пливеш тим рогатим човном?
Трігей
Я Елладі усій присвятив свій політ.
На новий, на нечуваний подвиг іду.
Другий раб
Але нащо летіти? Чи ти ошалів?
Трігей
Занімійте побожно! Радіти пора,
А ніяк не скиміти. Я людям усім
Язика за зубами тримати велю.
А всі ями помийні, відхожі місця
юо Перекрити новим цегляним покриттям
І зади найщільніше заткнути.