Яка ж бо ти красива, о Веселосте!
Як солодко відчути, люба, подих твій!
Війнуло миром і кінцем вояччини.
Гермес
А може, зразу й військовим наплічником?
Трігей
Начхав я на вояку з тою торбою,
Що тхне цибулекислою відрижкою.
530 А тут — бенкет, веселі Діонісії,
Вистави, флейти і пташині щебети,
Пісні Софокла, Евріпіда віршики.
Гермес
Брехня! Богині Миру — та й полюбляться
Ці дріб'язкові чвари-нісенітниці?
Трігей
Тут — бекання отари, плющ, цідильний міх,
Жіночі груди в метушливім натовпі,
Служниця п'яна, кухлі перекинуті.
Куди не глянеш — очі розбігаються.
Гермес
Ось глянь — міста як мирно забалакали,
540 Усміхнені, веселі, задоволені.
Трігей
Хоч під очима й досі ще синці у них,
І кровоточать рани, ще не згоєні.
Гермес
А глядачі… Поглянь лиш — мов написано
В них ремесло на лицях…
Трігей
Далебі, що так.
Гермес
Там китичник, озлившись, глянь, вискубує
Волосся власне.
Трігей
А мотичник тільки-но
Ригнув щосили прямо в пику мечнику.
Гермес
А онде серпник аж сіяє з радості.
Трігей
Ще б пак! І тиче дулю майстру-списнику.
Гермес
550 Cкажи, хай хлібороби вже розходяться.
Трігей
Гей, чули, хлібороби? На поля свої
З риштунком хліборобським, гайда!
Рушили!
Гей, в похід, але без списа, без щита і без меча!
Давній мир міцний довкола грає, плеще через край.
Дружно, з піснею на поле, до роботи кроком руш!
Корифей
О благословенна днино! Як чекав тебе рільник!
Припаду до лоз я нині, сльози радісні проллю,
Обійму красуню-смокву, — я ж малим садив її, —
Рвусь туди, до них, до рідних, після
довгих-довгих літ.
Трігeй
560 Наперед богині Миру, друзі, шану віддамо:
Це ж вона, вона звільнила нас від китиць і Горгон.
А потому вже майнемо легконого на поля,
Закупивши на дорогу про запас рибин смачних.
Гермес
Ну й ідуть, аж любо глянуть: крок твердий,
плече в плече.
Не юрба — суцільна маса, наче тісто у діжі.
Трігей
Справді так. А глянь, до сонця раз у раз
виблискують
То мотики гостролезі, то залізні трійчаки.
Скоро так, як по шнурочку, зійдуть лози на полях.
Ой, не терпиться, їй-богу, знов, як то було колись,
570 Обробляти, доглядати скромний свій шматок землі.
Як жилось нам славно, браття,
У той час, коли між нами
Ще була богиня Миру!
Пригадайте ті варення
І ті смокви, і ті мирти,
Молоде вино солодке
І фіалки край криниці.
Ті маслини, що за ними
Так стужились.
580 За те все богині Миру,
Тільки їй — земний уклін.
Перша половина хору
О вітай, вітай, богине! Ти прийшла. Як мило нам.
Ми без тебе сохли тут.
Все хотіли вийти в поле,
За роботу взятися.
Ти ж бо — скарб неоціненний, владарко,
Для нас усіх,
Тих, що орють, сіють, жнуть.
Ти — єдина нам підмога
У щоденному труді.
590 Cкільки
Натерпілись ми,
Поки ти прийшла, солодка,
Мила, безкорислива!
Хліборобам ти — спасіння, хліб насущний
На щодень.
Ось тому тобі назустріч
Усміхаються щасливо
Смокви й лози молоді.
Все живе благословляє
600 Твій прихід.
Корифей
Та чому її так довго ми не бачили, чому?
Де була вона, скажи нам, найприхильніший з богів.
Гермес
О розумні хлібороби, пильно слухайте мене.
Розкажу вам по порядку, що з богинею було.
Відтоді все почалося, як злочинцем
Фідій став.
А Перікл, щоб і на себе не накликати біди, —
Він же знав, на що ви здатні, бачив часто
вищир ваш, —
Запалив поспішно місто, іскру кинувши малу, —
Про мегарців постанову,
й затріщало і пішло.
610 Задиміло, розгорілось, зайнялась така війна,
Що від диму всі ридали, вся Еллада,
тут і там.
Мить одна — і зашкварчали виноградники
в огні.
І бочки одна об одну билися, потрощені.
Не було ніде й просвітку, і богиня