Раб
Я узливаю.
Трігей
Бери ось цей кусень собі, тільки швидше!
Гієрокл
Так і ніхто не подасть мені нині хоч кусня печені?
Трігей
Раді б — не можемо, поки ще вовк
Не побрався з вівцею.
Гієрокл
Ось на коліна я став.
Трігей
Надаремно благаєш, небоже.
(До глядачів).
Гей, глядачі! До столу щиро просимо.
Гієрокл
А я?
Трігей
Ти їж Сівіллу на здоров'ячко.
Гієрокл
Клянусь Землею, вам мене не спекатись.
1120 Урву й для себе дещо з кухні спільної.
(Хапає м 'ясо, Трігей відбирає і б'є його).
Трігей
Лупіть Бакіда!
Гієрокл
(до глядачів)
Вас покличу свідками.
Трігей
І я. Бо ти — базіка ненажерливий.
(До раба).
Гони плутягу в шию! Києм, палкою!
Раб
Ти бий, я — шкуру обдеру з негідника,
Що нею так проворно він закутався.
Трігей
(до Гієрокла)
Ану, зі шкури! Чув чи ні, святеннику!
Ти бач — орейський ворон набундючений!
Ану, назад в Елімній! Ну, вивітрюйся!
Трігей з рабом переслідують, б'ють Гієрокла і покидають орхестру.
Перша половина хору
Я сміюсь, веселюсь!
1130 Геть шоломи, геть мішки
з сиром та цибулею!
Не любив я зроду війн.
Інша річ — при вогні
день при дні з друзями
Попивать за столом
Та й полін до вогню,
Літом іще рубаних,
раз у раз докидать.
І горішки, і каштани
На вуглинках припікати
І служницю обнімать,
Поки жінка миється.
Провідця першої половини хору
Ось вона, пора блаженна: вже закінчено сівбу,
За вікном — Сіріє мжичка. Знехотя пита сусід:
«Як гадаєш, Комархіде, що робитимем тепер?»
«Як на мене, — треба пити: засльотилось, дощ іде.
Жінко, чуєш? Нам квасолі миски зо три підсуши.
Борошна підсип до неї. Про маслини не забудь.
Сіра хай Манеса кликне — адже нині не пора
Виноградник обробляти, підрізать лозу витку,
Не пора і підгортати: бач, розкисла вже земля.
Принесіть іще від мене пару зябликів, дрозда
1150 І підливу, і чотири ніжки заячі, якщо
Кицька ввечері учора їх собі не потягла,
Щось вона вже надто довго, клята, поралася там.
Нам подай три ніжки, хлопче, а четверту — батькові.
В Есхінада гілку мирту попроси, лише рясну.
Заразом і Харінада,
Друга нашого гукни.
Хай і він хильне між нами
В час, коли сприяє небо
Нашим нивам і садам».
Друга половина хору
1160 Кожен раз навесні,
Лиш цикади залящать,
О, як любо йти мені
Крізь ряди лемнійських лоз!
Все дивлюсь — чи, бува,
Виноград-первісток
Не дозрів. Бачу, там
Стигне вже смокви плід,
Прийде час — обірву.
Смачно їм, і між тим
1170 «Весно мила!» — промовляю.
Клин товчу, напій мішаю.
І за літо я стаю
Кругловидим, повним сил.
Провідця другої половини хору
Гірша річ, коли з тобою проклятущий таксіарх.
На шоломі — три султани, а на плечах —
плащ-огонь.
«Плащ мій, — хвалиться хвалько той, — в Сардах
мочено в багрець»,
А коли запахне боєм, плащ огнистий зі страху
Він забарвлює на жовте, і червоно-жовтий весь
Утікає. Глянеш збоку — чи то півень, чи то кінь.
1180 Лиш султанами стрясає. Я ж стою ні в сих
ні в тих.
А коли такі вже дома, ну й даються узнаки!
Тих записують до війська, цих — виписують, і так
Без кінця, аж поки раптом: «Завтра на зорі —
в похід».
А харчів не закупили. Бо ж не знали ні про що.
Підбіжиш до Пандіона, глянеш — списки на стовпі,
Ось і ти в них. Плюнеш з горя і чвалаєш навмання.
Так-то з нас, селян, кепкують більше,
ніж із вас, міських,
Щитомети ці, огидні для людей і для богів.
Прийде час, дозволить доля — з ними
поквитаюсь я.
1190 Через них життя не мав я,
Тих, що левами є вдома, але лисами — в бою.