650 Про щити і мідну зброю щось базікають вони,
Ще й беруться нас мирити із лаконськими людьми!
А їм вірити — що вовку, як роззявить пащу він.
Громадяни! Тиранії проти нас плететься сіть.
Та не дам тирану мною керувати — вбережусь.
Гострий меч під віттям мирта я носитиму весь час,
З зброєю на ринок вийду, наче Арістогітон.
Поруч з ним я гідний стати, —
бо презлющій бабі цій,
Що й богам вже остогидла, дати в зуби хочу я.
Зчиняється бійка.
Хор жінок
Отепер і мати дома не пізнає вже тебе.
660 Відкладім, бабуні милі, і своє одіння ми.
Вам тепер мовлю я,
Рать старих громадян,
В честь країни батьків,
Що у радості і щасті змалку виховала нас,
Літ семи я була —
Вже носила я шерсть,
В десять років я молола для владичиці зерно,
Вся в червоному, в Бравроні за ведмедицю була.
Ставши красним дівчам,
670 У коші над чолом
Грона смокв я несла.
Провідця жінок
Як порадою державі можу я допомогти, —
Хоч я й жінкою родилась, не гордуйте мною ви.
Адже й я у спільну справу
вклад свій кращий принесла, —
Наче неба дар прекрасний, я синів вам оддаю.
Ви ж, старі і жалюгідні, що даєте місту ви?
Кажуть, ви перевели вже прадідів мідійський скарб,
А самі й податків навіть у скарбницю не внесли.
Ще дождемо, доведете до загибелі ви нас!
Ще ви смієте щось мимрить? Як зачепить хто мене,
Цим нестоптаним котурном так і дам у зуби я.
Знову бійка.
Хор стариків
Ну, хіба ж це не лихе насильство?
І щодалі їх зухвалість більшає, як видно.
Боронитися нам треба, поки ми в крижах міцні.
Скиньмо ж нашу одіж рабську, хай мужами від мужів
Пахне прямо — прикриватись годі фіговим листком!
Виступайте ж, вовконогі, —
Як в Ліпсідрій мчали ми,
Киньмось так і нині в бій!
690 Час-бо нам помолодіти, знову тіло окрилить
І стряхнути геть одряхлість
Із старих костей своїх.
Провідця стариків
Якщо ми їм піддамося, як дамо лиш палець їм,
То руками і ногами в нас учепляться вони.
Кораблі вони збудують і в морський похід на нас
Попливуть, немов ефеська Артемісія колись.
А як ні — на конях прийдуть, —
хто опише коней цих,
Хто вправніший в гонах кінських,
як не вершниці-жінки,
Що із сідел не зсковзають! Амазонок пригадай,
700 Що мужів воюють кінно, як Мікон їх змалював.
Ех, найкраще б розложити тут їх покотом усіх
І загнати наші свердла в це трухляве колоддя!
Починається гра.
Хор жінок
Будеш злить — клянусь богами,
Вепра нашої відваги я спущу на тебе
І задам такого чосу, що гукатимеш сусід.
Скиньмо й ми, жінки, одіння, — хай запахне і від нас
Жінкою, що з люті й сказу ладна гризти і кусать.
Хто торкнуть мене посміє, —
Не вгризе ні часнику,
710 Ані чорних квасолин.
Скажеш слово ти лихеє, — вся я жовчю аж киплю!
І, мов жук в орла старого, в тебе кігтями вчеплюсь.
Провідця жінок
Зовсім вас я не боюся! Таж зі мною Лампіто
Й благородна Ісменія, юна подруга із Фів.
В тебе ж сил не видно збройних.
Хоч сім раз ти їх скликай —
Не діждеш нікого, всім-бо ти сусідам остогид!
А як вчора в честь Гекати мала свято справить я
Й від сусідів запросити в товариство для дітей
720 Милу й лагідну дитину, — беотійського угра:
«Ні, не можна, — ви сказали, — так ухвалено всіма».
Та відвикнете ви скоро від усіх таких ухвал,
Тільки візьмемо за барки та скрутнемо в'язи вам.
Гра.
Лісістрата виходить з брами.
Провідця жінок
О провіднице наших постанов і дій,
Чому виходиш з дому ти засмучена?
Лісістрата
Від ваших дій і розуму жіночого
Я місця не находжу, все журюся я.
Провідця жінок
Що ти сказала, що?
Лісістрата
Ах, правду, правду лиш!
Провідця жінок
Що ж трапилось? Скажи одверто подругам!
730 Казати сором, а ще тяжче змовчати.