Беліна. Що таке? Що тобі, мій любий?
Арган (падаючи в крісло). Ой-ой-ой! Не витримаю!
Беліна. Ну, чи ж можна так гніватися? Вона ж хотіла вам прислужитися.
Арган. О ангеле мій! Та ви ж і гадки не маєте, яка лукава ця негідниця! Ах! Вона довела мене до нестями… Тепер мені, напевне, треба буде прийняти вісім ліків та поставити дванадцять клістирів, щоб заспокоїтись.
Беліна. Ну-ну, любенький, годі-бо!
Арган. Серденько моє, ви ж моя єдина втіха!
Беліна. Бідолашна моя дитинонько!
Арган. Щоб віддячити вам за вашу любов до мене, я хочу, мій ангеле, як я вже вам казав, написати духівницю.
Беліна. Ах, друже мій! Облишмо цю розмову, прошу вас… Сама думка про це так тяжко мене вражає… Одне слово «духівниця» примушує мене здригатися від болю.
Арган. Я прохав вас поговорити з вашим нотарем.
Беліна. Я привела його, він у тій кімнаті.
Арган. То попросіть же його зайти, кохана моя.
Беліна. Ах, друже мій, коли так віддано любиш свого чоловіка, тоді дуже тяжко думати про такі речі!
Арган. Заходьте, добродію де Бонфуа, заходьте. Прошу вас, сідайте, будьте такі ласкаві. Дружина моя сказала мені, добродію, що ви людина дуже достойна і щирий її друг; тож я доручив їй переговорити з вами з приводу духівниці, яку я хочу написати.
Беліна. О боже! Я не маю сили говорити про такі речі!..
Добродій де Бонфуа. Вона пояснила мені, добродію, ваші бажання, та що ви хочете зробити для неї; але я мушу вам сказати, що в духівниці ви нічого не зможете відписати вашій дружині.
Арган. А то ж чому?
Добродій де Бонфуа. Звичай того не дозволяє. Коли б ви жили в країні писаних законів, це можна було б зробити; але ж у Парижі та в місцях, де панують звичаї, принаймні в більшості з них, зробити цього не можна, і таку духівницю було б оголошено недійсною. Все, що чоловік та жінка, з’єднані шлюбом, можуть одне для одного зробити, — це дарунок за життя, та й то коли немає дітей у подружжя чи в одного з них у момент смерті того, хто помре перший.
Арган. Якийсь безглуздий звичай не дозволяє чоловікові віддячити своїй дружині, іцо так ніжно його кохає і стільки про нього піклується! Треба мені дорадитися з моїм адвокатом, чи не прирозуміє він якого способу.
Добродій де Бонфуа. У таких справах треба звертатися не до адвокатів: вони здебільшого дуже суворі щодо цього і вважають, що обійти закон — великий злочин. Ці люди люблять створювати численні труднощі і не розуміють, що таке компроміси з сумлінням. Треба радитися з іншими людьми, які далеко більше розуміються на таких справах і знають різні способи непомітно обійти закон і зробити законним те, що не дозволено, які вміють знищити всі перешкоди та винайти хитромудрі засоби переступити звичаї. А без цього що б ми робили? Треба завжди полегшувати хід справи, а то наш брат нотар сидів би завжди згорнувши руки і професія наша нічого не була б варта.
Арган. Дружина моя казала мені, добродію, що ви дуже тямуща й достойна людина. Скажіть же, будьте ласкаві, що я можу зробити, щоб віддати їй увесь мій статок і позбавити спадку моїх дітей?
Добродій де Бонфуа. Що ви можете зробити? Ви можете вибрати нишком одного з найближчих друзів вашої дружини і відписати йому формально все, що ви маєте, а той друг згодом передасть усе вашій дружині. Ви ще можете видати різним підставним особам певні розписки, що їх ті особи перепишуть згодом на вашу дружину. Ви можете також, іще за життя, передати їй готові гроші або банківські векселі на пред’явника.
Беліна. О боже! Покиньте турбуватися про це… Якщо вам щось станеться, хлопчику мій, я не схочу більше жити на світі!
Арган. Серденько моє!
Беліна. Так, мій друже, якщо, на біду мою, станеться так, що я вас втрачу…
Арган. О дорога моя жіночко!
Беліна. В житті для мене не зостанеться нічого…
Арган. О кохана!
Беліна. І я піду за вами, щоб довести вам, як ніжно я вас кохаю.
Арган. Сонечко моє, ви мені краєте серце! Заспокойтесь, благаю вас.
Добродій де Бонфуа (до Беліни). Ваші сльози зовсім не до речі; до цього ще не дійшло.
Беліна. Ах, добродію, ви не знаєте, як страшно втратити чоловіка, якого так ніжно кохаєш!