Дон Жуан. Добродію, коли б ви сіли, вам було б далеко зручніше говорити.
Дон Луїс. Ні, зухвальцю, я не хочу сідати, не хочу більше говорити. Я добре бачу, що всі мої слова не мають ніякого впливу на твою душу… Але знай, негідний сину: своїм ганебним поводженням ти довів до того, що в мені не лишилося й краплини батьківської ніжності, і я знайду засіб раніше, ніж ти сподіваєшся, покласти край твоїй розпусті, випередити гнів небесний, що має впасти на тебе, і, покаравши тебе раніше за нього, змию з себе ганьбу, що нею вкрило мене твоє народження!..
Дон Жуан (звертаючись до свого батька, хоч той уже вийшов). Ат, та помирайте вже скоріше — це найкраще, що ви можете зробити!.. Кожному своя черга. Мене доводить до сказу, — коли батьки живуть стільки ж, скільки й їхні сини! (Сідає в крісло).
Сганарель. Ех, пане, негаразд ви вчинили!
Дон Жуан (підводячись). Негаразд вчинив?!
Сганарель (тремтячи). Пане…
Дон Жуан. Я негаразд вчинив?!
Сганарель. Так, пане, негаразд ви вчинили, що вислухали все, що він вам тут набалакав. Повернули б ви краще його за плечі, та в потилицю, та в двері… Чи то ж видано де таку зухвалість! Батько приходить навчати свого сина, умовляє його позбутися своїх вад, подумати про своє походження, жити так, як живуть усі чесні люди, та виголошує ще силу-силенну різних подібних дурниць! Чи ж може те знести така людина, як ви, що й сама добре знає, як треба жити? Дивуюся я з вашого терпіння; на вашому місці бувши, я б його миттю спровадив. (Нишком, набік). О, клята «догідливість, до чого ти мене доводиш!
Дон Жуан. Чи дочекаюсь я нині вечері?
Раготен. Пане, там прийшла якась пані під вуаллю, хоче з вами поговорити.
Дон Жуан. Хто б це міг бути?
Сганарель. Подивимось.
Донья Ельвіра. Не дивуйтеся, Дон Жуане, що ви бачите мене в такий час і в такому вбранні. З причини поважної прийшла я сюди; те, що я маю вам сказати, не терпить зволікання. Зараз мої груди не палають більше гнівом, як кілька годин тому, і тепер я вже зовсім не така, як була сьогодні вранці. Доньї Ельвіри, що проклинала вас, що її обурена душа посилала, вам лише погрози й кипіла ненавистю та помстою, — тієї доньї Ельвіри більше не існує. Небо вирвало з моєї душі все оте негідне захоплення, що вабило мене до вас, усю ту несамовиту злочинну пристрасть, усі ті пориви земного, грубого кохання і зберегло в моєму серці лише чисте полум’я, вільне від будь-якої хтивості, зберегло лише цнотливу ніжність, безкорисливу любов, яка піклується не про себе, а тільки про вашу добру долю.