Туве ЯНСОН
КОМЕТА ПРИЛІТАЄ
Повість
Тoгo ж ранку, коли Тато Мумі-троля завершив спорудження містка через річку, крихітне звірятко Чмих зробило відкриття. Чмих знайшов цілком нову незнану стежину. Вона в’юнко вповзала до лісу у його найтемнішу гущавину. Чмих стояв і довго дивився їй услід.
«Треба розповісти про це Мумі-тролеві, — подумав він. — Разом розвідаємо новий шлях, бо на власний страх і ризик я цього робити не буду».
Він склав дві гілочки навхрест, щоб залишити мітку, і щодуху погнав додому. Долина, в якій вони мешкали, була дуже гарною. Її населяли щасливі маленькі істоти та великі зелені дерева. Левадами протікала Річка, робила закрут навколо блакитного будиночка Мумі-тролів і бігла собі далі, в інші долини, де також мешкали маленькі істоти, дивуючись, звідкіля це вона береться.
«Дивна річ — дороги та річки, — міркував собі Чмих, — дивишся їм услід — і відразу страшенно кортить опинитися деінде, піти за ними, аби побачити, де вони закінчуються…»
Мумі-троль саме прилаштовував гойданку, коли Чмих повернувся додому.
— Привіт! — гукнув Чмих. — Я знайшов цілком незнану стежину. Вона видається небезпечною.
— Наскільки небезпечною? — поцікавився Мумі-троль.
— Я б сказав, жахливо небезпечною, — поважно відказав Чмих.
— Що ж, беремо зі собою канапки, — вирішив Мумі-троль. — І морс.
Він підійшов до вікна кухні:
— Послухай, мамо. Ми сьогодні не обідатимемо вдома.
— Он як! Чудово.
Вона спакувала перекуску до кошика, що стояв біля кухонного столу. Потім зачерпнула з однієї бляшанки жменьку карамельок, а з іншої досягла два яблука, ще доклала в кошик чотири маленькі учорашні ковбаски та пляшку домашнього морсу, який завжди стояв наготові на полиці над плитою.
— Супер! — зрадів Мумі-троль. — Бувай, мамо. Не знаю, коли повернемося.
— Бувайте! — відповіла мама.
Мумі-троль та Чмих проминули сад, попростували угору левадами, де закінчувалася Долина і починалося узлісся темного пралісу, в якому вони ще ніколи не бували. Там поставили кошика на землю й озирнулися на Долину. Хатинка Мумі-тролів видавалася звідси цяточкою, а річка — вузькою зеленою стрічкою. Гойданки зовсім не було видно.
— Так далеко від мами ти ще ніколи не відходив, — зауважив Чмих. — Лише я тут бував, до того ж, зовсім сам. Зараз побачиш мій новий шлях, я його віднайшов!
Він понишпорив довкола, понюшкував повітря, почмихав носом, задерши догори мордочку, визначив точку сонцестояння, пороззирався на всі боки, аж врешті скрикнув:
— Ось! Знайшов! То як? Що скажеш? Бачиш, яка небезпечна дорога! Ти йди попереду!
Мумі-троль дуже сторожко увійшов до зеленої гущавини. Навколо німувала тиша.
— Дивися на всі боки, чи не чигає десь небезпека, — прошепотів Чмих.
— Я не можу одночасно роззиратися на всі боки, — запротестував Мумі-троль. — Ти пильнуй ззаду — мені важко буде ще й тил прикривати.
— О, ні-ні, тільки не ззаду, — злякано зажебонів Чмих. — Ворог позаду набагато страшніший, ніж той, що виходить назустріч. Це вже ти бери на свою відповідальність!
— То йди ти попереду!
— Я й попереду йти не хочу! — упирався Чмих. — Може, підемо пліч-о-пліч?
Отак, ступаючи удвох, заходили вони все далі й далі у хащі. Ліс ставав чимраз зеленішим і темнішим, стежка в’юнилася то вгору, то вниз, ставала все вужчою, аж доки зовсім зникла — лише мох та папороть.
— Стежка мусить кудись вести, — мовив Мумі-троль. — Щось тут не так. Вона не може отак просто собі урватися.
Він ступив кілька кроків у мох.
— А якщо ми ніколи не знайдемо дороги додому?
— Помовч! — цитьнув на нього Мумі-троль. — Чуєш?
Десь здалеку з-за дерев до них долинав слабкий шелест. Мумі-троль ступив ще кілька кроків, задер носа і принюхався. Вітер приніс вологу і приємні пахощі.
— Це море! — вигукнув Мумі-троль і щодуху побіг через ліс, бо понад усе на світі любив купатися.
— Зачекай! — заволав Чмих. — Не покидай мене самого!
Та Мумі-троль спинився лише тоді, коли перед ним постало море. Він сів на пісок і захоплено задивився, як на берег одна по одній накочуються хвилі з білими баранцями на гребенях.
Невдовзі з лісу вибіг Чмих і гепнувся на пісок поряд.
— Ти втік від мене! Покинув мене напризволяще!
— Я страшенно зрадів! — виправдовувався Мумі-троль. — Я знав, що у нас є Долина, річка і гори, але навіть не здогадувався про море. Глянь, які хвилі!
— Холодні і непривітні! — буркнув Чмих. — Стрибнеш у воду й намокнеш, гойдатимешся — знудить.
— Тобі не подобається пірнати? — здивувався Мумі-троль. — Умієш пірнати з розплющеними очима?