Раптом якийсь новий звук долинув до Конана, перервавши його роздуми, і варвар притиснувся вухом до муру. Садом хтось ішов: виразно чулися мірний тупіт і брязкіт сталі. Отже, у саду таки є охорона! Кімерієць напружено дослухався, намагаючись знову вловити звук кроків стражників, та марно. За муром панувала глибока тиша. Зрештою цікавість узяла гору над страхом. Юнак підскочив, ухопився за край муру й легким ривком підкинув своє тіло вгору. Розпластавшись на широкому мурі, він обережно оглянув те, що відкрилося його очам. Біля муру жодного кущика, хоча вдалині майоріють кілька акуратно підстрижених дерев. У напівтемряві зеленіє густа трава, десь віддалік шумить фонтан.
Кімерієць зіскочив униз і витяг меча, сторожко озираючись на всі боки, готовий щомиті дати відсіч ворогові Ковзаючи уздовж муру і намагаючись триматись у тіні, він підібрався до дерев і ледве не впав, зачепившись ногою за щось у кущах. Швидко озирнувшись і не помітивши нічого підозрілого, він нахилився й уважно роздивився раптову перешкоду. Навіть у слабкому світлі неважко було пізнати сріблястий обладунок і гребенястий шолом воїна заморянської королівської гвардії, який нерухомо лежав на землі. Щит і спис валялися поруч. Конан нашвидку оглянув труп, переконався в тому, що гвардійця задушили, і знов озирнувся навколо. Він зрозумів, що тільки-но чув кроки саме цього стражника. Кілька хвилин тому чиїсь руки простягнулись у пітьмі й без шуму відправили на той світ здоровенного гвардійця.
Крізь густий морок кімерієць, напружуючи зір, усе ж таки помітив, як ворухнулося листя в чагарниках коло муру. Стиснувши сильніше рукоять видобутого з піхов меча, він кинувся в той бік. Хоча при цьому він наробив шелесту не більше, ніж пантера на полюванні, супротивник не дав заскочити себе зненацька. Конан устиг помітити тінь, що причаїлася коло муру, і полегшено зітхнув — не була людина. Незнайомець перелякано скрикнув, блискавично крутнувся й кинувся до кімерійця, намірившись вчепитися йому в горло, але одразу застиг на місці, побачивши виблискуюче в матовому місячному світлі лезо меча, націлене в його груди. Якусь мить обидва стояли нерухомо, пильно вдивляючись один в одного.
— Ти не з варти, — прошепотів нарешті незнайомець. — Ти злодій, як і я.
— А ти ж хто такий? — із недовірою запитав кімерієць.
— Я Таурус-немедієць.
Конан опустив меча.
— Я чув про тебе. Тебе називають королем злодіїв.
У відповідь почувся тихий сміх. Таурус був приблизно такого ж зросту й статури, що і юний варвар, але відрізнявся від нього зайвою повнотою, яка, втім, не заважала йому рухатися легко й безшумно. На плечі в немедійця висів моток тонкої, але міцної мотузки із зав’язаними на однаковій відстані вузлами, своїми блискучими очами він дивився Конану просто у вічі.
— А ти хто такий?
— Конан-кімерієць, — відповів варвар. — Я хочу поцупити алмаз Яри — той, що називають Серцем Слона.
Велике черево злодія заколивалося від ледве стримуваного сміху, але Конан не відчув у цьому глуму.
— Присягаюся Белом, богом злодіїв, — просичав Таурус, — я гадав, що тільки в мене вистачить сміливості за це взятися. І ці заморяни називають себе злодіями, фе! Конане, мені подобається твоє нахабство. Досі я завжди діяв самотужки, але наразі, якщо ти згоден, я пропоную спробувати добути цей алмаз разом зі мною.
— То ти теж прийшов сюди по алмаз Яри?
— А по що ж іще?! І я кілька місяців готувався до цього. Ти ж, бачу, чинив з навіяння, чи не так, друже мій?
— Це ти вбив стражника?
— Звісно, я. Коли він з’явився в саду, я саме ліз через мур. Хоч я одразу сховався в кущах, він устиг щось помітити, або йому здалось, що він щось помітив. Коли він підійшов ближче, щокроку перечеплюючись, я підкрався ззаду, схопив його за шию й задушив. Він, як і більшість людей, зовсім не орієнтувався в темряві. У справжнього злодія очі мають бути котячі.
— Ти припустився однієї помилки, — сказав Конан, — треба було відтягти труп якнайдалі в кущі.
— Учи навченого. До опівночі зміни варти не буде. Якщо тепер хтось вийде його шукати й побачить тіло, то побіжить доповісти Ярі, а ми встигнемо втекти. Якщо ж вони не знайдуть його одразу, то почнуть прочісувати сад, і тоді нам не минути лиха.