І хоча ні журналісти, ні представники влади ніколи не згадували про зникнення Ольги, Марі була переконана в її смерті, адже росіянка так і не з’явилася по обіцяне.
Ґабріель, вислуховуючи розповіді про вбивства, крадіжки, шантаж і підкуп, почувався зле. Марі зворушувало його збентеження, їй здавалося, ніби вона ініціювала юнака у справжнє життя, у світ у його реальному вимірі: сповнений жорстокості й кривди. Можна сказати, що таким чином вона його позбавляла цноти.
Тепер Іветта самотньо рюмсала у кутку, — Ґабріель сахався, щойно бачив її, і запевняв, що за першої ж нагоди приділить їй хвилинку. Решту сповідальників він намагався спекатись щонайшвидше. І хоча службу він правив велично і вправно, все ж вільним уже не був: його мучили зізнання отруйниці і жахіття її убивств. Марі Морестьє домоглася свого. Вона панувала над Ґабріелем і над усім містечком.
Розчулена тим, що він тримав її зізнання у таємниці, Марі раділа, помічаючи, як він змушений брехати про неї, як вислуховує старих жаб, що своїми скрипучими качачими голосами дивувалися, мовляв, він приділяє їй стільки уваги!
— Месьє абате, ви ж не стверджуватиме, буцімто то була не її провина! Бо тоді чому вона не виходить зі сповідальні!
— Ця душа пережила жахливу несправедливість. Скажімо, всі ці страшні звинувачення, які ви, сестро, закинули їй щойно, геть забувши про доброзичливість!
І він зі сповідника перетворився на спільника. Вони ділили не лише відому тільки їм правду, вони ділили один злочин на двох. Хтозна, чи не вчинили вони його разом?
Марі страшенно збуджувала їхня змова.
Через п’ять тижнів сповідань вона вирішила, що розповіла вже достатньо. Тож, переконана, що вистрілює останні кулі і скоро залишиться без патронів, згадала ще про кілька підступів, скоєних під час двох останніх процесів.
Марі побоювалась, що це покладе край її владі.
Тієї п’ятниці юний пастор повідомив вірянам, що завтра і післязавтра буде відсутній. Отак просто! Без жодних деталей! Сказав, як відрізав! Вона теж не дізналася від нього більше.
Що відбувалося?!
Ґабріель вирішив утекти, бо вона вже не задовольняла його пригніченої уяви? Але ж не вигадувати їй нові злочини! Невже, щоби втримати його, Марі довелося б брехати, перетворитися на Шехерезаду?
Довгі години без Ґабріеля видались їй нестерпними. Марі катувалася. Як?! Фактично оголитися перед цим парубком і отримати тільки це — мовчанку й утечу!.. Зрештою, Ґабріель виявився не ліпшим за інших чоловіків.
У п’ятницю о сьомій вечора знесилена, розчарована і роздратована Марі на кісточках ніг помітила екзему. Щоб покарати себе за надмірне очікування, вона поставила ноги на табурет і розчесала вавки до крові. Її будинок аж стугонів від нудьги. Серед духу церати, яким пропахло її обійстя, Марі не могла зосередитися ні на чому: ні на іржавій підкові над віконницею, ні на перекидному календарі, ні на газетах із оголошеннями...
О восьмій у двері подзвонили.
Там стояв він.
Радощі переповнили її. Хоч він і пішов, проте повернувся він все ж до неї! Марі прикрила закривавлені ноги, запросила священика досередини, запропонувала випити або поїсти. А він із серйозним виглядом відмовився і навіть не став сідати.
— Марі, я багато міркував про те, що ви мені розповіли, про жахливі одкровення, свідком яких я мимоволі став — свідком німим, адже не можу порушити таємницю сповіді. Тож я усамітнювався на два дні, щоб подумати. Переговорив із єпископом, а також зі священиком, який навчав мене у семінарії. Не згадуючи вас прямо, я виклав обставини, щоб збагнути, як мені чинити далі. І вирішив. Це стосується нас обох.
Панотець урочисто — так, ніби питав її руки — взяв Марі за руки і міцно їх стиснув. Вона затремтіла.
— Свої проступки ви виклали перед Господом.
Він стиснув пальці міцніше.
— Тепер у скоєному зізнайтеся перед людьми.
Марі забрала свої руки з рук священика і відступила на крок.
А він наполягав.
— Саме так, Марі! Ви маєте визнати свою провину! Заради правосуддя. Заради рідних усіх жертв. Заради істини.
— Чхати я хотіла на істину!
— Неправда. Істина все ж важить для вас, адже мені ви зізналися!
— Так, вам! Лише вам! І більше нікому!
Тут Марі із жахом збагнула, що юний абат нічого не второпав. Вона не збиралася прислужуватись істині. Ні! Це істина мала прислужитись їй! Марі використала істину, аби заманити і спокусити абата. На противагу тому, що він вирішив, Марі зверталася не до Господа, а до нього, до Ґабріеля, не більше!