Два дні по тому Вера Верне — «стара гаргара», покручена, мов стара лоза, — з’явилася на порозі Марі Морестьє і писклявим голосом повідомила про появу нового священика.
Марі подалася до церкви.
Абат, запнений в сіру сутану похмурого крою, підмітав сходи, перемовляючись із жителями Сен-Сорлена.
І коли Марі Морестьє побачила його — низенького пухленького червоновидого чоловічка далеко за сорок, — то миттю зрозуміла, як минуть її наступні роки: вона опікуватиметься його садком, годуватиме його кішку, значно рідше відвідуватиме службу і мовчатиме аж до смерті.
Повернення
— Ґреґе...
— Я зайнятий, я працюю!
— Ґреґе...
— Та залиш мене в спокої, чуєш? Мені ще двадцять три труби чистити!
Могутня спина Ґреґа над другою турбіною потужними м’язами випиналася з-під бавовняної майки і рішуче відмовлялась розвертатися до співрозмовника.
Однак матрос Декстер наполягав:
— Ґреґе, на тебе чекає капітан!
Ґреґ різко обернувся, і Декстер від несподіванки відсахнувся. Усе тіло колоса — від оголених пліч до глибокої западини між стегон — стікало потом, і це робило його схожим на варварського ідола: тіло лисніло від жовтогарячих зблисків котлів і сяяло у пару, який від нього линув. Завдяки хисту механіка Ґреґа суховіз «Ґранвіль» прямував, не збавляючи ходу, і цілодобово сім днів на тиждень розрізав океанічні хвилі, доставляючи різноманітні товари з порту у порт.
— Невже він має чим мені дорікнути? — буркнув здоровань, нахмуривши темні брови кожна завширшки з палець.
— Ні. Він просто на тебе чекає.
Ґреґ похитав головою, ніби вже відчувши свою провину. І переконано повторив:
— Певно, має чим мені дорікнути...
Посланець Декстер ледве стримався, гірко зітхнувши; авжеж, він знав, навіщо капітан послав по Ґреґа, та не хотів розповідати про це.
— Та не бери дурного в голову, Ґреґе! Чим він може тобі дорікнути? Ти ж працюєш за чотирьох!
Ґреґ його не слухав. Змирившись, він стирав із рук чорний жир — механік уже був готовий до покарання; адже важливішою за власну честь для нього лишалася дисципліна на борту, тож якщо начальство закидало йому якийсь переступ, то, без сумніву, мало на це підстави.
Ґреґ не став розпитувати — бо все одно мав почути усе від капітана. Ґреґ узагалі не любив думати. Це не дуже йому вдавалося, та й — головне — платили ж йому не за думки! Стосовно роботодавця, з яким він підписав угоду, надмірне думання здавалося Ґреґові зрадництвом, гаянням часу і сил. У свої сорок років він працював так, як і на початку кар’єри, у чотирнадцять: піднімався вдосвіта, аж до ночі бігав по кораблю, чистив, лагодив деталі двигунів — здавалося, ніби він відчував нав’язливу потребу виконувати все якнайкраще, ніби мучився невситимою і нікому не потрібною відданістю. І на своєму вузькому ложі з тоненьким матрацом Ґреґ відпочивав лише для того, щоб якнайшвидше повернутися до роботи.
Він натягнув картату сорочку, зверху накинув дощовик і рушив за Декстером до капітана.
Море того дня було нелагідне; ні збурене, ні спокійне — просто в поганому гуморі. З куцих підступних хвиль стікала піна. Як це часто буває на просторах Тихого океану, все довкола здавалося одноманітним: сіре небо надавало бетонний полиск усьому — ряботинню, хмаркам, палубі, брезенту, трубам, людям; навіть Декстер, який вирізнявся мідяним блиском писку, нині вражав мало не вугільним кольором шкіри.
Пересилюючи свистючий вітер, вони удвох дістались до кают-компанії. Там, зачинивши двері, Ґреґ раптом відчув себе дуже вразливим: далеко від ревіння машин і океану та гіркого духу мазуту і водоростей він уже почувався не на кораблі, а десь у вітальні на суші. Навколо капітана розгублено купчилися кілька чоловіків, і серед них — радист.
— Капітане... — повів Ґреґ, похиливши голову, ніби капітулюючи.
Капітан Монро буркнув у відповідь щось нерозбірливе і прокашлявся, збираючись із думками.
А Ґреґ мовчав, очікуючи на вирок.
Приниження Ґреґа аж ніяк не заохочувало Монро до розмови. Капітан перезирнувся з підлеглими, яким ой як не хотілося бути зараз на його місці! Відчувши, що, вагаючись, він втрачає повагу команди, капітан Монро відкинув емоційний тягар повідомлення, яке мусив переказати, і різко промовив сухим тоном:
— Ми отримали для вас телеграму, Ґреґе. Проблема у вашій родині.
Ґреґ підвів голову і здивовано зирнув на капітана.
— Новини невтішні, — вів далі Монро. — Власне, звістка дуже погана. Ваша донька померла.