— Отам, люба, бачиш оту мерехтливу будівлю, подібну до ракети? Як гадаєш: п’ятдесят поверхів мінімум?
— Як мінімум! — підтвердила мадам Бомон.
Мадемуазель Мі своєю соковитою французькою, що рясніла короткими і м’якими нотами, закликала торговців до порядку:
— Месьє, мадам, дозвольте мені підбити підсумок?
— Давайте! — зверхньо, мов монарх, відказав Бомон своїй постачальниці.
— Давайте! — додала мадам Бомон, що звикла повторювати останню фразу свого чоловіка — найкращий спосіб ніколи йому не суперечити.
Мадемуазель Мі взяла ручку і з незаперечним авторитетом стала вказувати у зошиті кожен рядок:
— Отже, ви обрали дармовіс святої Рити по акції (15 тисяч штук із металу і 15 тисяч штук із гуми), автомобільну іконку із зображенням святої Рити (4 тисячі штук), чотки з двадцяти двох бусин із медаллю з зображенням святої (50 тисяч штук), а також чашку (4 тисячі штук), підставку під яйце (4 тисячі штук), підсвічники (5 тисяч штук) і чаші (10 тисяч штук). І за акційною ціною в один долар я додаю сотню пористих слинявчиків зі святою Ритою для діток. Не хочете взяти оцю чудову статуетку святої висотою шість сантиметрів і прикрасити нею своє авто? Липка підставка дає змогу встановити її будь-де.
— Скільки?
— Чотири долари. Ціна мізерна, але якість відмінна! Це посріблений метал.
Мадемуазель Мі вимовила оте «посріблений метал» із таким пафосом, ніби йшлося про чисте срібло.
— Дайте тисячу штук, часом трапляються вельми побожні водії, — зауважив месьє Бомон.
— А петельки зі святою Ритою?
— У Франції вже ніхто не носить петельки.
Раптом утрутилася мадам Бомон:
— А як щодо пілюльниць?
— Пілю... чого? — перепитала мадемуазель Мі, яка не знала цього слова.
— Такі коробочки для пігулок. Для хворих. Прихильники святої Рити, покровительки див, дуже часто проходять складне лікування. За пілюльниці вони напевно влаштовуватимуть справжні бійки!
— Додайте сорок тисяч пілюльниць, мадемуазель. І підводимо риску.
Мадемуазель Мі простягнула їм бланк замовлення, месьє Бомон підписав його, почервонівши, усвідомлюючи значущість своїх дій.
— Чи матимемо ми честь привітатися з паном Ленґом?
— Авжеж, — зголосливо кивнула мадемуазель Мі, — адже пан голова вам обіцяв.
— Відколи ми маємо з ним справи... — продовжував месьє Бомон. — Я вважав би за честь потиснути руку месьє Ленґу.
— Загадковому месьє Ленґу! — промурмотіла мадам Бомон.
Мадемуазель Мі утрималася від відповіді; на її думку, її начальник пан Ленґ аж ніяк не був загадковим — навпаки, це був чи не найбільший негідник, який траплявся в її житті!
Вона потелефонувала секретареві пана голови і залишила Бомонів у кімнаті самих.
Поки подружжя ахало й охало, роздивляючись панораму з вікна, за ними з’явився чоловік.
— Мої вітання! — пропищав він.
Бомони обернулися, готові розсипатися у люб’язностях, однак вигляд незнайомця, що з інвалідного візка свердлив їх очима, охолодив їхній запал.
Убраний у вкриті масними плямами темні шати месьє Ленґ із триденною щетиною, що, ніби пухлина, пухирилася на шкірі хворобливого кольору, приховував очі за темними окулярами; його волосся — якщо воно в нього лишилося — таїлося під безформним капелюхом, а емоції — якщо він їх мав — принишкли за сталевою маскою. Лівицею він рухав крісло, і ніхто не знав, що трапилося з його ногами і правицею, — вони просто звисали, худі й обм’яклі. То була не людина — начерк людини, графіті, ескіз; словом, сердега.
— Хочете, проведу вас нашими майстернями?
Вражена мадам Бомон спершу вирішила, що він робив це навмисне — так, навмисне говорив різким, монотонним голосом, неприємним, достоту скрипіт нігтя по склу. Вона схопила чоловіка за руку і стиснула її пальцями.
— То як? — наполягав месьє Ленґ, збентежений мовчанням французів.
Месьє Бомон стріпнувся, ніби прокинувся від тяжкого сну.
— Та ми із радістю..!
— Авжеж, із радістю... — пробурмотіла мадам Бомон.
Месьє Ленґ покотив крісло прямо до ліфта, мовби запрошуючи слідувати за ним. Бомони перезирнулися. Ніби закрижанілі, охоплені неясною тривогою, французи вже не могли поводитися нормально; зазвичай до хворих вони відчували співчуття, але у випадку Ленґа воно обернулося на таку шалену ворожість, що Бомони мало не дорікали йому каліцтвом, звинувачували у використанні і цієї провокації, закидали рафіновану пиху і відкриту агресію.