— Звісно, Акселю, хочу. Я просто прагну прислужитися тобі!
— Тоді від сьогодні коришся мені.
— Гаразд.
— Присягнися.
— Присягаюся.
Аксель замовив другу пляшку шампанського і наповнив келихи.
— За нас!
— За нас... — відповів Кріс, марно намагаючись приховати шок.
Аксель одним ковтком спорожнив келих і налив собі ще.
— Завтра ж звільняєшся. Бувай, Сократова вілла! Опівночі у нас виліт на Шанхай. Ось, тримай, це адреса, яку ти можеш залишити тим, хто захоче зв’язатися з тобою.
І він силою всунув Крісові між пальців візитівку: англійською на лицевому і китайською на зворотному боці.
Тієї ночі Кріс, повернувшись до себе, машинально ввімкнув на програвачі «Концерт пам’яті янгола». По кількох акордах Кріс сів на ліжко — він хотів плакати, та не міг. Він, саме він перетворив талановитого митця на жорстокого параноїдального безсовісного холерика-тирана! Мимоволі він не просто вбив невинну людину — він загубив невинність! Його жертва стала катом. Під музику Альбана Берґа Кріс ніби чув альтернативну історію: померли не тільки дитина, а й янгол. Від колишнього Акселя лишилося мало що — його захопило зло. І скорбота.
Коли ми стаємо тими, ким маємо стати? Замолоду чи пізніше? Незважаючи на наші розумові здібності і темперамент, у підлітковому віці нас переважно формують виховання, середовище і батьки; подорослішавши, ми формуємо себе самі — власним вибором. Якщо Кріс і був амбітним задерикуватим пристосуванцем, то лише під тиском своєї матері-одиначки, якій кортіло, щоб замість неї успіху досягнув єдиний син. Аби не засмучувати її, він мусив боротися і перемагати. Коли Крісів тато пішов від них, то мати вирішила: це тому, що вона була недостатньо вродливою для нього. Та з часом Кріс зрозумів, що батько був безвідповідальним егоїстом, звичайнісіньким негідником. Коли у двадцять років він повернувся із Таїланду, то вже мав сили чинити опір материному тиску; те, як він вчинив із Акселем, показало Крісу, що він, можливо, помилився із напрямком руху; тож він почав усе з початку, спираючись на нові цінності. Однак Кріс не зумів передбачити, що може відбутися і навпаки: порядна людина цілком здатна перетворитися на наволоч. Якщо є покаяння, то є і падіння. І падіння завжди — свідомий вибір. Коли сліпий випадок робить тріщину у житті людини, усі реагують по-різному; щодо Акселя, то він замкнувся у цинічній відразі до людства, щодо Кріса — він відкрив себе любові інших людей.
Цікаво, якщо Кріс був переконаний у справжності себе нинішнього, то чи відчував те саме й Аксель? Де в його виборі була свобода, а де — доля? Ці складні запитання мучили Кріса і не давали йому заснути.
Аксель також не спав. Відстежував у мережі роботу своїх компаній. Випадково прочитавши про те, що в світі продаються мільйони різноманітних антидепресантів, він одразу вигадав хитрість: створити еліксир святої Рити, нібито здатний побороти депресію. Називатиметься він «чудотворною водою Рити». Предмети культу були лише одним із різноманітних товарів, якими крамував Аксель, — іграшки, одяг, ґаджети і порнографія, — та саме ця галузь тішила його найбільше. «Відколи люди втратили віру в Бога, вони готові повірити у будь-що! Астрологія, нумерологія, нью-ейдж, ренесанс святих... Гріх цим не скористатися!» Дехристиянізація Європи аж ніяк не сприяла раціоналізму — навпаки, вона лише поглибила й урізноманітнила забобони; раніше християнство ставило певні межі у вірі, нині ж рамок не існувало, тож Аксель міг скористатися вигідним бізнесом на довірі. Чому він обрав саме святу Риту? Через гравюру. Коли він одужував, наново вчився читати й писати, вона прикрашала його палату в Сіднеї; замість полюбити цей благосний образ, він зненавидів його так, ніби зневажав усі ритуальні втілення добра. Одного дня, вкотре плюнувши на святу, він вирішив, що опиниться в таборі переможців — і обов’язково залишиться там до кінця.
Наступного дня Кріс приніс Монтіньйо заяву про звільнення; коли перший подив минув, директор щиро зізнався, що школі бракуватиме Кріса. Після цього Кріс зустрівся з Карімом, дав йому свою нову китайську адресу і відвідав прощальну вечірку, яку влаштували колеги.
— Коли ти їдеш?
— Уночі. Лечу до Шанхая.
Вони хотіли довідатися більше, тож Кріс розповів, що мусив піклуватися про друга дитинства, який мав серйозні проблеми зі здоров’ям, жив там і просив про допомогу. Це було так типово для Кріса — їхнього Кріса, чемпіона із альтруїзму, — що друзі просто мовчки обійняли і поцілували його.