Катрін обстежили найвідоміші світила травматології, їй зробили укол, дали кисневу маску, взяли кров на аналіз — і зрештою заявили, що ногу негайно треба оперувати.
Прокинувшись, перше, що вона побачила, було обличчя Анрі — він турботливо схилився над нею.
Анрі миттю прояснів, усміхнувся, схопив Катрін за руку, поцілував у скроню. Катрін, перелякана і оглушена, не могла опиратися. Він звертався до неї, а вона у відповідь бурмотіла; він скористався цим, щоб поринути у пристрасний монолог. Довго — Катрін цей час видався безкінечним — він говорив, мов зразковий чоловік, приголомшений і зажурений; він ніби й справді боявся втратити її, ніби й справді цінував її і навіть кохав. Анрі без тіні сорому заявив, що, побачивши її в такому жалюгідному стані, заледве врятованою від смерті, збагнув абсурдність цих останніх місяців перегавкувань, гризоти і зверхності. На доказ щирості його слів сльози блищали на прекрасних, по-східному видовжених повіках. Оніміла Катрін, забарикадувавшись за болем, не йняла віри очам: як він може отак брехати?! Навіть їй це не вдавалося. Цей убивця досконало знав жести, думки і почуття жертви! Маестро... Катрін дочекалася, поки Анрі завершив свій номер, бо не мала сил зупинити його.
Кілька наступних днів він продовжував грати блискучу партію чарівного турботливого чоловіка — то сам-на-сам із Катрін, то у присутності розчулених свідків. Та варто було їй опанувати свої почуття, як Катрін скористалася моментом, коли вони залишилися наодинці, і запитала:
— На що ти готовий піти?
— Про що це ти, люба?
— На що ти готовий піти заради влади?
— Що ти хочеш сказати?
— Ти готовий убити власну дружину?
— Ти потрапила в аварію.
— Еге ж, у дві аварії упродовж тижня! Хіба не дивно? Спочатку відмовили гальма. А потім нас підрізали...
— Ти квапишся з висновками. Розслідування триває. Скоро з’ясуються деталі. Коли ми дістанемо цього шумахера, він постане перед судом.
— Не дістанете.
— Це ж чому?
— Бо слід секретних агентів завжди губиться. Або ж на їхніх досьє стоїть гриф державної таємниці.
— Я не розумію.
— Дві аварії одна за одною загрожують твоїй дружині смертю... Певно, ти скажеш, що це випадковість? А мене цікавить одне питання: наміри. Твої наміри. Ти хотів, щоб я вижила? Бо інакше твої агенти нічого не варті. Чи просто хотів налякати мене? Що ж, це вдалося. То що ж це було: вдале залякування чи невдалий замах?
— Бідненька, у тебе і досі шок.
— Точно! То добий мене своїми психіатрами — хай визнають мене несповна розуму! Нога в гіпсі, решта — у гамівній сорочці. Це ж мінімум, який на мене чекає, еге ж?
— Катрін, мені здавалося, що жахливий епізод із підозрами і ненавистю залишився позаду.
— Кому вигідний цей злочин? Лише тобі.
— Злочину не було.
— Отже, іншим? Кому?
— Слухай, Катрін, бачу, даремно я сподівався і докладав зусиль — нам не порозумітися! Щойно ти вийдеш із лікарні, маємо поставити питання руба, відверто поговорити і нарешті прийняти рішення!
— Розлучення? Ніколи! Чуєш? Ніколи! Ти не примусиш мене розлучитися!
Оскільки останні слова вона прокричала, Анрі налякано підвівся, подумавши, що його секретар, який чекав у коридорі, міг чути слово «розлучення». Він поглянув на неї зі страхом і співчуттям одночасно.
— До завтра, Катрін. Одужуй і залиш ці бридкі підозри.
Анрі швидко вийшов з палати.
Залишившись на самоті, Катрін запанікувала. Як опиратися президенту? Тут, у лікарні, вона не боялася нічого, та опинившись за її стінами, одразу ставала вразливою, перетворювалася на зручну ціль для вельми секретних служб, підпорядкованих її вельми могутньому чоловіку.
Страх добре розганяв кров, тож невдовзі Катрін знайшла вихід. Упродовж трьох днів, що залишалися до виписки із лікарні, вона прийматиме якомога більше друзів і знайомих. У пригоді став телефон: її навідало з сорок осіб. Щоразу, приходячи до дружини, Анрі заставав її у численній компанії. Вирішивши, що Катрін нарешті в доброму гуморі, президент зрадів.
Нарешті, напередодні виписки, коли сутеніло, він замірився скористатися моментом наодинці з дружиною.
Катрін широко всміхнулася йому.
— О, Анрі, я дуже рада, що повертаюся!
— Що ж, так краще, — мовив він, не криючи радості.
— Раніше я боялася виписуватися, бо підозрювала, що опинюся у владі недобрих людей. Нині ж я спокійна.
— Тебе вже не мучить параноїдальна маячня — і це мене тішить. Бо я хвилювався.