Кандидат у президенти Морель, заспокоївшись, повернувся до справ.
Упродовж наступних тижнів, заклопотаний, у вирі кампанії, мотаючись із робочих зустрічей на телеефіри, беручи участь у гарячих дебатах із суперниками, президент, щоразу відчуваючи провину, лише тричі навідував Катрін. І кожного разу почувався так незручно, що поводився різко, зовсім не так ніжно, як перше; він бачив, як прогресувала хвороба, і кам’янів від страху. І хоча Катрін не подавала вигляду, Анрі відчував, що дратував її, ще більше підштовхуючи до помсти.
Нарешті настав день виборів. У першому турі Анрі Морель отримав сорок чотири відсотки голосів — для перемоги цього було недостатньо, однак цей результат був добрим знаком для другого туру, бо кожен із конкурентів Мореля (усі вони пересварилися і авторитетного лідера серед них не було) набрав приблизно по десять відсотків. Ці підсумки давали змогу припустити, що фортуна усміхнеться Морелю.
Тож він кинувся в битву з подвоєним запалом — адже політична боротьба відволікала його від агонії Катрін і можливих наслідків.
У неділю, коли відбувався другий тур голосування, Анрі Морель виграв мандат із п’ятдесятьма шістьма відсотками — це був тріумф! У штабі святкували, партійці раділи, прості люди вийшли на вулиці, співали, танцювали, вимахували прапорами. Сам Морель був змушений їхати Єлисейськими полями у відкритому лімузині і дякувати натовпу, який його вітав.
Коли після цього Анрі покликали до телекамер для офіційних коментарів, він ледве натягнув на себе похмуру машкару, — Морель не хотів, щоби за кілька днів, під час похорону Катрін, йому дорікали радісним виразом обличчя. На свій подив, зберігати гідну замислену поставу йому було не складно. Упродовж ночі разом із активістами він святкував свою перемогу.
На світанку, коли він міг побути на самоті в апартаментах, Анрі стояв голий перед дзеркалом і безжально, з антипатією вивчав себе; кілька хвилин він приділив аналізу своїх почуттів: він не хотів, щоби Катрін померла, і це бажання мало як лихі, так і добрі причини. Щодо добрих, то Анрі відчував глибоку зажуру — глибшу, ніж сподівався; він із болем спостерігав, як хвороба знищувала його дружину. Щодо лихих, то смерть Катрін означала б низку викриттів, зокрема й щодо нападу на вулиці Фурмільйон та інших негідних учинків; цей вибух матиме непередбачувані наслідки і перекреслить його політичне майбутнє, з офіційного погляду — блискуче.
У день, коли він прибув до Замку Рити, Катрін уже впала в кому. За словами рудої медсестри, яка сиділа у головах, учора дружина президента відстежувала по телевізору хід виборів, потім довго плакала, тоді заснула. А на ранок свідомість її затьмарилася.
Один із лікарів підтвердив, що Катрін уже не прокинеться; фатальний кінець мав настати за дві доби.
Анрі на автопілоті слухав ці жахливі новини і кивав головою. Він був так приголомшений, що нічого не відчував.
Із огидою вислухавши від директорки те, що інші повторили вже з десяток разів, — але сухим голосом і з байдужістю функціонерки, — Анрі скористався моментом, залишився на самоті з Катрін і кинувся шукати зошит.
Марно.
Ледве стримуючи лють, він припустив, що агент, відряджений генералом Рено, зробив це до нього. Та як пересвідчитися у цьому?
Увечері, повернувшись до Парижа, він таємно зустрівся з генералом, — і той розповів, що агент, місяць провівши під прикриттям на кухні, також не спромігся роздобути зошит. Зазвичай Катрін клала його під матрац, але того ранку, коли впала в кому, зошита там не було.
Анрі відчув, як земля захиталася у нього під ногами.
Наступного дня він повернувся до Замку Рити — буцімто хотів побути з Катрін, та опівдні зайшов до адміністрації установи з одним запитанням: куди подівся зошит, до якого робила нотатки його дружина? Він мусив отримати його негайно! Послужлива директорка влаштувала тривалий обшук, обнишпорили весь будинок із гори до низу, прочесали кімнатки прислуги — даремно, не знайшли нічого. Президент наполіг, щоб допитали кожного: він особисто був присутній під час цих бесід і констатував, що про зошит ніхто не згадав. Опісля останнього допиту Анрі вже ледве тримав себе у руках; і саме тоді до кабінету зайшов лікар зі звісткою про смерть Катрін.
Катрін Морель пішла в засвіти.
Тієї миті Анрі ніби провалився до крижаної криниці, вибратися з якої не міг упродовж кількох тижнів: він думав, що все уже втрачено.