Марі Морестьє дерлася вулицею, обабіч якої було зведено містечко. Там, на вершині пагорба, понад дахами і висхлими платанами з розпачем розкинулися виснажені виноградники, такі ж понурі, як і палісадники в березні, коли поміж дряпучим дротом подекуди височіють лише вузлуваті стовбури дерев.
Минаючи каплицю, Марі здригнулася.
Із храму долинали звуки гімну. Як?! Хіба могло бути, що...
Марі кинулася до сходів так швидко, як це було можливо з огляду на артроз і мозолі, штовхнула браму, засув якої застугонів, і, спантеличена, скам’яніла, занурившись у потік музики, подібної до п’янкого парфуму, дозволивши звукам торкатися, пестити її, проникати у неї.
Зовсім юний священик грав на фісгармонії.
Його врода була такою чистою — майже страмною! У нефі він був сам-один, блідий, мов напудрений, із ніби підмальованими вустами; у золотавому промінні, що вдало падало з вітража на його плечі, він майже сяяв. Ясніший за вівтар, вабливіший за Спасителя на хресті, саме він був джерелом прекрасних акордів, що, сплітаючись у клуби, піднімалися до склепіння храму; юнак перетворився на центр каплиці. Зачарована білосніжними пальцями, що ніби пестили клавіші фісгармонії, Морестьє зворушено спостерігала за ним, ніби за дивом, аж поки гуркіт мопеда на вулиці не відволік їхню увагу.
Помітивши гостю, священик припинив гру і підвівся, щоб привітатися.
Марі Морестьє ледве знайшла в собі сили, аби не зомліти. Стрункий, напрочуд високий, просякнутий густою мужністю юні, священик поглянув на неї і просвітлів, достоту закоханий, що раптом помітив свою кохану. Він мало не розкрив обіймів, щоби прийняти її.
— Вітаю вас, сестро! Я дуже щасливий своєму призначенню сюди, до Сен-Сорлена! Я щойно вийшов із монастиря, і це моя перша парафія. Хіба мені не пощастило? Це селище таке мальовниче!
Марі, збуджена низьким насичено-оксамитовим голосом хлопця, пробелькотіла, що якраз навпаки, це комуні неабияк поталанило з таким молодим пастором.
Він радісно підійшов до неї.
— Я абат Ґабріель!
Вона затремтіла. Янгольське ім’я дуже контрастувало з глухим голосом.
— Із ким маю честь?.. — поцікавився він, здивований тим, що вона не відрекомендувалася.
— Мене звати Марі...
Вона вагалася — чи варто було промовляти своє прізвище. Вона боялася, що прізвище «Морестьє», стільки разів згадане у кримінальній хроніці, миттю зітре цю дитячу усмішку і кине на його обличчя тінь смутку. І все ж вона зважилася.
— Марі Морестьє.
— Радий знайомству, Марі Морестьє!
Їй перехопило подих: її ім’я явно не відштовхнуло від неї Ґабріеля, він не злякався, не виказав огиди. Неймовірно! Це неможливо... Він звертався до неї такої, якою бачив уперше, не засуджуючи, не зачиняючи в клітці, мовби химерну тварину!
— Марі, ви часто відвідуєте службу?
— Щодня.
— І ніколи не піддавали свою віру сумнівові?
— Господь не стерпів би моїх примх. Якщо я не відповідатиму його вимогам, він просто відмовиться від мене.
Марі хотіла сказати щось розумне, та раптом збагнула, що її слова аж стікали пихою! Порівняти себе із Богом! Та ще й стверджувати, що він до неї звертається! Абат Ґабріель, трохи подумавши, здається, збагнув суть її міркування.
— Віра — це благодать.
— Саме так! Коли віра слабне, Господь дає нам копняка, щоби ми змогли повірити знову!
Вона й сама здивувалася власним словам. «Копняка»?! Навіщо вона використала це чуже для її вуст слово? Що на неї найшло? Завелася з півоберта, мов юний солдат на маневрах! Чи варто було грати роль сильного чоловіка перед лицем такого ніжного створіння? І Морестьє, застидавшись, опустила очі, ладна визнати помилку.
— Що ж, сестро, зустрінемося на службі о сьомій?
Вона округлила вуста і ствердно похитала головою. «Він пробачив мені, — вирішила вона. — Яка великодушність!».
Наступного дня Марі першою прийшла до церкви на холодну вранішню месу.
Коли абат Ґабріель із перев’яззю зеленого шовку на білосніжному стихареві вийшов із ризниці, Марі на мить заклякла: саме таким — свіжим і чарівним — він закарбувався в її пам’яті. Вони удвох посували молитовні ослінчики, опускали сидіння, розставляли букети квітів, складали молитовники в стосик, — ніби разом готувались приймати удома друзів.