У Єлисейському палаці президент скористався з того, що всі називали «його горем», аби уникнути організації похорону. Ріґо, який у таких справах був мастаком, влаштував помпезну церемонію у соборі Паризької Богоматері з трансляцією на велетенському екрані перед будівлею і телетрансляцією по всіх обійстях Франції.
Труну, оточену національними гвардійцями, які сяяли шоломами і ледве стримували породистих коней, до брами собору довіз запряг, що аж вгинався під білими трояндами; далі труну внесли в неф, оздоблений юними митцями. Кардинал Штайнмец — сталева віра і мідний бас — провів службу, яку час від часу прикрашали спів хору, соло відомої співачки і симфонічні перерви. Президента Мореля покликали до вівтаря, і він, начепивши на носа цнотливі окуляри, виголосив промову, нібито складену самотужки, та насправді написану однією копірайтеркою з палацу, якій уперше ніхто не дорікав ані зайвим ліризмом, ані зануренням у сентиментальність. Читаючи останні параграфи, президент і сам розчулився, ніби заразившись емоціями, що панували під склепінням собору; і Анрі не став приховувати від тисяч заплаканих присутніх, що йому заледве вдається триматися мужньо. І коли їхня глухоніма донька мовою жестів і гримас (якої ніхто з присутніх не розумів) віддала матері останню шану, всі були зворушені експресивністю дівчини; це стало своєрідним емоційним апогеєм похорону — безмовна дитина мовчазно зверталася до німотної труни. Подекуди почулися оплески. Анрі, засоромившись і понуривши голову, думав, що Катрін не сподобався б цей ексгібіціонізм.
Коли кількома годинами пізніше земля накрила тіло його дружини, Анрі замислився над негараздами, що могли чекати на нього: викриття оборудок, втрата честі, судові позови й ануляція результатів виборів.
І хоча він кинув усі секретні служби на пошуки зошита, розслідування не давало нічого. Марно агенти обшукували помешкання друзів і рідних Катрін —зокрема й антиквара Шарля, і глухої доньки — зошит зник без сліду.
Анрі Морель не зізнався ані Ріґо, ані генералу Рено, що боявся руйнівного вмісту цього рукопису. Приховав він від них і свою незлагоду з Катрін, усі ці місяці таємної боротьби, що спочатку передували агонії, а потім супроводжували її. Вони, як і мільйони інших людей, досі вірили у «взірцеве кохання».
Одного дня генерал Рено попросив аудієнції з головою держави.
Анрі виставив радників із кабінету і схвильовано прийняв генерала.
— Ну як, генерале, зошит у вас? Знайшли нарешті?
— Ні, месьє президенте, однак з’ясували місцезнаходження — у Канаді.
— Якого дідька він там?!
— Його готує до друку одне з видавництв.
— Що?!
— Я порадився з правниками: жодних порушень, усе законно. Текст було передано медсестрі, яка опікувалася Катрін. До нього додано лист, підписаний нею в присутності нотаря, який засвідчив угоду. Вочевидь, ця книжка є її останньою волею.
— Треба оскаржити, заявити, що все це підробка!
— Це неможливо... Кожен із наявних документів складено Катрін власноруч. А персонал клініки на власні очі бачив, як вона кілька тижнів писала.
Анрі схопився за голову.
— От пройдисвітка, вона передбачила все!
Рено вирішив, що став жертвою своєї уяви: завжди стриманий президент не міг сказати такого про кохану дружину. Старий вояк прокашлявся, почервонів, посовався в кріслі — йому було ніяково, що не міг зрозуміти вірно.
— Дякую, Рено, дуже дякую... Нехай результати розслідування перегляне Ріґо. Щоб точно знати, що нічого не можна вдіяти...
— До виконання, месьє президенте!
Рено підвівся і козирнув. Уже у дверях Морель його зупинив:
— Рено! Як називається книжка?
— «Чоловік, якого я кохала».
— Як? «Чоловік, якого я кохала»?
— Саме так. Гарна назва, правда ж, месьє президенте?
Анрі, щоби спекатися генерала, кивнув.
Йолоп! Гарна назва? «Чоловік, якого я кохала»? Та ні, це було тяжке звинувачення. Це те саме, що поставити на обкладинку «Чоловік, якого я кохала і якого вже не існує» або «Чоловік, якого я кохала, — і це було помилкою». Не назва, а чиста сірка, отрута, справжнісінький апокаліпсис, ніби пряме звернення до французів: «Чоловік, якого ви помилково обожнювали, якого вважали достойним, чесним і щедрим, — насправді просто негідник!». Авжеж, ця назва розшифровувалася як «Чоловік, який вас обдурив»!
— Ріґо!
Морель заволав у слухавку. І вже за кілька секунд захеканий Ріґо з’явився у кабінеті президента.
— Ріґо, негайно вилітайте до Канади. Робіть, що хочете, викрадіть, викупіть, зробіть копію, але якнайшвидше привезіть мені примірник клятої книжки! Виконуйте негайно!