— Але… як ви почуваєтеся?
— Гадаю, кілька тижнів ще протягну.
— Чудово.
Його тон заперечував твердження. Чи в неї параноя? Була переконана: психологам, як і дилерам, подобається відчувати, що пацієнти на них підсіли.
— Як справи у вашої сім’ї? — вона рішуче пішла в наступ.
— У моєї сім’ї? — здивовано повторив він. — Та… дуже добре.
Механічні скульптури фонтану вимальовувалися в темряві глянцевим полиском. На жаль, резервуар був порожній, вони стояли на сухому.
— Не можу пригадати, — не відступала Ґаель, — ваша дружина працює?
— Так… Тобто, ні… — пробелькотів Катц, уникаючи її погляду. — Вона має освіту психолога. Час від часу веде семінари.
— Скільки років ви вже одружені?
— Так давно, що я перестав лічити. Років із двадцять, думаю…
Вона ледь не кинула: «Чому ти брешеш, сволото?». Натомість жартівливим тоном поставила вже зовсім провокативне запитання:
— І вона дозволяє вам вечорами гуляти з молодою жінкою?
— Я вам уже казав, у нас не такі стосунки.
— А які у вас стосунки?
Катц замахав руками, ніби захищаючись — його андрогінне обличчя, яке вирізнялося на тлі модерних скульптур і готичних вікон церкви Сен-Меррі, здавалося справді дивним.
— Прошу вас, — запротестував він зі сміхом, — я прийшов не на допит!
Замість того, щоб збавити оберти, вона дала новий залп:
— Ви пам’ятаєте, як почалися наші сеанси?
— Ну… здається, ви зі мною зв’язалися.
— …бо я не пам’ятаю.
— Справді? Це може бути блок, який…
— Будь ласка, не сьогодні.
Він знову засміявся, щораз більше напружуючись, пришвидшуючи крок.
— Можливо, ми познайомилися на вечірці, — правила своєї Ґаель, — і тоді я була обдовбана чи п’яна, так?
— Не думаю, що ми з вами ходимо на одні й ті самі вечірки.
— А на які вечірки ходите ви?
Вона поставила це запитання таким агресивним тоном, що Катц став як укопаний.
— Ви впевнені, що бажаєте мене сьогодні бачити?
— Вибачте, — відповіла вона трохи спокійніше.
Ще одна сигарета. Дим, який вона видихнула, раптом здався їй дуже білим. Легше, дівчинко.
Ґаель обрала новий курс і запитала тоном, який мав би звучати легковажно:
— Ви стежили за справою Людини-цвяха?
— Чому ви запитуєте? — Катц здавався напруженим до межі.
— Вам відомо, до якої міри я замішана в цій історії.
— І що?
— Мені цікава думка психолога про цього вбивцю.
— Спершу скажіть, яку Людину-цвяха ви маєте на увазі? 1970 року? Чи ту, яка тероризувала Париж два місяці тому?
Принаймні він не вдавав, ніби нічого не знає. Раптом Ґаель зрозуміла. Катц цікавився нею через причетність до обох справ. Зрештою, вона дочка фліка, який заарештував першого вбивцю, і сестра ще одного фліка, який знайшов другого. Але вбила його я, — повторила вона подумки, ніби хотіла себе переконати, що в разі потреби зможе захиститися.
Психолог ішов тепер такою нерівною ходою, що здавався кульгавим.
— He знаю, що вам сказати. Я читав достатньо всякого в пресі і…
-- І?
Він промовчав. Ґаель перехопила його погляд, і цього разу сумнівів не залишалося: він помітив Одрі. Сама вона розвернулася й ледь не завила: флікиню, переодягнену жебрачкою, щойно зупинили патрульні в однострої. Ще до того, як вона показала свій значок, Катц усе зрозумів.
— Це була помилка, — пробурмотів Катц.
— Еріку, — мимоволі вимовила вона благальним тоном, — я…
Він повернув до вулиці дю Ренар. Ґаель якусь мить вагалася. До неї поквапилася Одрі, її люди — слідом. У загальному сум’ятті до них приєдналися фліки в уніформі.
Не роздумуючи, Ґаель кинулася за психологом. Цієї ж миті він озирнувся через плече й побіг. Ґаель погналася за ним.
На вулиці дю Ренар Катц завагався — перехожі зацікавлено поглядали на довготелесого молодика, який ніби втікав від власної тіні, — далі помчав знову й вискочив просто на дорогу. Кілька машин різко загальмували, загуділи клаксони, хлопець на скутері ледь не збив його.
Наступної миті Катц був уже на протилежному боці й підтюпцем біг у напрямку вулиці Ріволі. Ґаель, яка теж зупинилася була просто перед проїжджою частиною, рвонула й собі (на щастя, взула туфлі без підборів), викликала нову серію гудків. Опинилася перед басейном Сен-Меррі, далі побігла вздовж парапету підземного тунелю Лє-Аль, а навперейми Катцу їхала поліційна машина з увімкненими сиренами.
Фургон викликав у Катца справжню паніку. Він розвернувся й пірнув у тунель, звідки на повній швидкості вилітали автівки. Тієї миті, коли Ґаель і собі оббігала парапет, із бетонної пащеки почулося скреготіння гальм — чи людський крик?