Я повернувся до Меґґі, щоб і в неї все випитати. Вона й не виправдовувалася. Тоді я пішов у джунглі, просто побрів навмання. Моє життя тієї ночі скінчилося: я був приречений на животіння в пітьмі провини й невгасимої люті…
Я хотів накласти на себе руки, але мав місію: зупинити справжньої Людини-цвяха. Ніхто інший не міг цього зробити. Це був мій борг перед жертвами, навіть перед Каті. Скінчити цю справу, а тоді вже порішити й себе. Я знову взявся до розслідування, вдав, ніби відношу смерть Каті на рахунок маніяка. Де Пернеке зник назавжди, а Меґґі по-тихому поклали в лікарню.
Я був сам не свій, сидів на пігулках, але почалися ще серйозніші проблеми — з боку де Крефтів… Коли батько Меґґі дізнався, в якому стані я залишив його дочку, то запропонував винагороду за мою голову. Я не встиг описати тобі того, хто пізніше став моїм тестем, але він належав до серйозної породи: жорстокий, владний садист, прихильник помірного інцесту з метою збереження раси. Чорних у шкалі еволюції ставив трохи нижче за мавп і вів на своїх землях феодальну, криваву політику… Справжній мерзотник. Коротше, у протистоянні з Білими Будівельниками, які от-от мали схопити мене за сраку, я не мав жодних шансів. Вони були мисливцями, озброєними до зубів, і знали савану не згірш за чорних. Моя доля вирішувалася ними.
Ерван слухав, ніби дитина, заворожена казкою, — та й далі машинально ковтав шматки їдла з запахом кізяка.
— Як ти з цього виплутався?
— У мене були два козирі. У першу чергу, длубаючись у їхньому минулому, я дізнався чимало таємниць про ці сім’ї — звірства, яких ліпше було не розкривати ні Мобуту, ні міжнародній пресі. Іншою моєю перевагою було знання справи Чоловіка-цвяха. Я тоді ще не викрив його, та ніхто не сумнівався, що тільки я здатний його схопити. Білі помилували мене в обмін на дві обіцянки: по-перше, стратити вбивцю, коли знайду його; по-друге, взяти шлюб із дочкою де Крефтів, щойно справу закриють. Оголошення про це мали надрукувати кров’ю чаклуна.
Ерван перестав жувати: історія, хай навіть цілковито збочена, дотепер мала свою логіку, але на цій точці механізм застряг.
— Чому вони хотіли, аби ти одружився з Меґґі?
— Бо вона цього прагнула, а для батька бажання доньки були наказами. Що ж до Людини-цвяха, то знадобилося ще два вбивства, аби я викрив цього психа, який робив собі щеплення від правця після кожного злочину. Вбивство Каті розлютило Фарабо до оскаженіння. Він почав убивати абикого — Колетт Блоке і Ноорче Ельскамп не належали до сімей Будівельників — і ще в більш варварський спосіб, якщо можливо його уявити.
Коли глибоко в джунглях я віч-на-віч зіткнувся з Фарабо — не зміг його вбити. Може, якась солідарність скажених псів. Я пожалів цього нещасного навіженого. Як і я, він виявився лише покинутим хлопчаком, над яким дорослі чинили фізичне й сексуальне насильство. Глибоко в душі я не вважав себе кращим за нього. Я передав його органам Лубумбаші, аби не допустити самосуду, та одружився з Меґґі.
Білі Будівельники відмовилися від своїх планів страти, коли дізналися, що Фарабо нічого про них не розповість. Чи, принаймні, що йому ніхто не повірить. Нґангу мали або стратити, або на все життя замкнути в божевільні, що одне й те саме. Залишалося тільки влаштувати гучне весілля.
Морван замовк і припав до пляшки очищеної води. Поки він говорив, голос у нього змінювався, поступово робився хрипким. Старий залпом видудлив добрі півпляшки.
— У мене ще є запитання, — ризикнув озватися Ерван.
— Пробач, хлопчику мій, але доведеться почекати. Треба кров з носа висуватися вже зараз, якщо хочемо потрапити на літак Шепіка.
— Ти впевнений, що він прилетить?
Старий узяв казанок і присів, аби помити його в калюжі. Справжній зберігач домашнього вогнища.
— Побачимо.
— А потім?
— Потім? — повторив він і п’ятами затоптав багаття. — Сідаємо на перший-ліпший літак до Кіншаси, і я закидаю тебе в інший, до Парижа. Ти хотів правди? Маєш. Вибір у тебе такий: або «припинити ці дурощі», або «повернутися до початку».
Ерван подумав про гру в «гусака»: