Після захоплення ідеологією фашизму Ізабель взялася вивчати японську каліграфію: цілковито віддалася новому хобі, через це зіпсувала зір. Далі жінка оселилася на Фобур-дю-Тампль. На вулицях лаяла тих, хто походив із Магрибу, чорних іммігрантів. Стверджувала, буцімто незаймана, що не є матір’ю своїх дітей — начебто Юссено купив їх в Албанії та проводить медичні експерименти над ними. 2003 року, виснажена, в розпачі, вона перерізала собі горло ножем — її врятували in extremis, але голосові зв’язки виявилися безнадійно пошкодженими. Голос набув безбарвного, металевого звучання.
Зрештою жінка повенулася в Овернь і нібито заспокоїлася — менше контролю, більше пігулок, — але 2006-го в автомобільній аварії загинули Філіпп із дітьми. Ізабель зникла з радарів.
Хоч як старалася Одрі, далі не могла відшукати жодного її сліду — ні записів у відділеннях соціального страхування, ні проблем із законом, жодної кредитної картки чи хоча б якоїсь помітної діяльності. Ізабель Беррер більше не існувала — у певному сенсі. Де тоді вона лікувалася? Коли стала Еріком Катцом? Відкрила кабінет на його ім’я 2009 року. Після Отель-Дьє Одрі ще раз туди навідалася, оглянула архіви, зазирнула в деякі теки: з того, що встигла побачити, випливало таке: Ізабель забрала більшість пацієнтів свого колишнього. Це підтверджувало її таємний мотив: змінивши стать і особистість, колишня мадам Юссено сама привела себе до катарсису. Вона стала втіленням колишнього чоловіка.
Цій метаморфозі особливо посприяла одна подія: смерть батька, що сталася 2008-го. Ізабель втратила останню моральну підтримку й водночас успадкувала неабиякий статок. Відтоді її божевілля ніщо не стримувало — в усіх сенсах.
Осмислюючи ці подробиці, Ґаель не зводила погляду з антропометричного знімку Ізабель Баррер, зробленого з десяток років тому під час котрогось арешту. Попри коротку зачіску, тоді її жіночність ще не викликала сумнівів. Згодом риси пожорсткішали — аж до появи маскулінних ознак.
— Кави?
— Ні.
Була неділя, й Ґаель з Одрі вже не мали про що говорити. Жаль через безглузду аварію. Зневіра. Вони знову опинилися на початку шляху. Розчарування. Безліч запитань без відповідей. Як пов’язані Ізабель Баррер і Чоловік-цвях? Про якого саме вбивцю йшлося? Африканського? Паризького? Чому Анн Сімоні ходила до неї як пацієнтка? Чому в неї також були відомості про Людовіка Перно? Чи заманила вона до себе Ґаель і як це зробила? Чи виконувала накази когось, хто волів залишатися невідомим?
Людина-цвях жива…
Вони мусили починати з нуля. Дізнатися, про що хотіла поговорити психолог. Поки що — жодної причини для перегляду результатів Ерванового розслідування, в ході якого доведено провину Кріпо. Радше слід вписати в цю історію божевільну психіатриню. Чи знала вона Філіппа Кріслера? Або ж когось із чотирьох підозрюваних, кожен з яких вважав себе Людиною-цвяхом після введення її кісткового мозку? Розслідування виявило купу психів, які йшли слідами нґанґи…
Окрім цих запитань, Ґаель також глибоко тривожив ще один факт. Майже фізичний біль. Усвідомлення, що вона понад рік звірялася самозванцеві — як виявилося, ще й жінці. А та вислуховувала її історії, її відверті зізнання: неначе павук, затягувала жертву в свої липкі тенета. Тепер Ґаель роз’ятрювала власні рани, пригадуючи жіночні риси, які завжди дивували її в Катці. Незвичайне обличчя, високі комірці, ніби в старомодного бухгалтера, які, певно, ховали шрами, що залишилися після невдалого самогубства. Задовгі пальці, що нагадували рачині клешні, голос без будь-якого тембру, змішування відкритих і закритих складів… Як Ґаель могла виявитися такою сліпою? Ерік Катц завжди був трансвеститом, тільки справжня й вдавана стать тут мінялися місцями.
Намагалася уявити собі таємне життя Ізабель Баррер — за кулісами її безуму. Немов бачила, як та заходить до склепу Юссено на цвинтарі Ліля, витягає тіла з домовин, дістає нутрощі, бальзамує мерців, замотує в бинти, просочені смолою, поєднуючи знання медика з інформацією про поховальні ритуали в Стародавньому Єгипті. Уявляла ту жінку на колінах біля аналою, до якого вона ставала, спершу зазирнувши до кожної труни.
Найгірше, що Ґаель почувалася в чомусь подібною до тієї схибленої. Вона також кілька разів потрапляла до Ц3П, потім її переводили до лікарні Анрі-Е з кімнатами-ізоляторами й ліжками, які оснащувалися ременями. Батько також відвозив її до найпрестижніших клінік, зокрема й до «Феянтін».
А тепер?
Ситуація розв’язалася швидко. Одрі більше не мала жодних засобів для розслідування, а Ґаель вказали її місце: виперли за двері. Вона сподівалася лише на дві події: на повернення брата або на чергову катастрофу, хоч би що то було. Страх схожий на мороз: потрібно рухатися, діяти, аби він тебе не заполонив.