Фліки мовчки вислухали й запропонували ще власну софт-версію. Сліпа куля через стрілянину між ополченцями, без уточнень конкретних загонів, яких і так ніхто не знає. Головним завданням було зняти з уряду Кабіли будь-яку відповідальність: зараз не час псувати дипломатичні стосунки з ДРК — в першу чергу треба змусити їх проковтнути втечу Ервана з труною. Важливо також натякнути, що Морван грався в шибайголову, — аби ніхто не думав, ніби Франція не може захистити своїх громадян. У підсумку — якомога менше подробиць, особливо дражливих слів: колтан, МООНДРК, допомога французів хуту, назв етнічних груп тощо.
Говорив Великий Бос, Фітуссі ж із серйозним виглядом кивав. Володар цих місць не був здатний до прийняття бодай дрібних рішень. Будинком 36 ходив жарт: «Якщо ви зустріли когось на сходах і не розумієте, піднімається він чи спускається, значить, ви натрапили на Фітуссі».
Ерван погодився з варіантом історії, який йому пропонували. Хай там як, а на похороні віддаватимуться почесті, виголошуватиметься купа пустих промов, побрехеньок, які не дадуть ані найменшого уявлення про те, ким насправді був Морван. Нічого. Старий завжди ставив себе, справедливо чи ні, понад — або поза — законами й людьми. Навіть із могили він відповість усім цим чиновникам презирством.
— Вам потрібно кілька днів для організації поховання?
— Я ліпше відразу візьмуся до роботи.
Фліки перезирнулися: якщо Ерван цього бажає, нехай повертається до своїх обов’язків. Пряма дія. Він віддав честь співрозмовникам, ніби справжній солдатик, і пішов до своєї групи, в залу для нарад відділу карного розшуку. Зайшов, не постукавши, й побачив Одрі, Тонфу та Фавіні, які активно перешіптувалися.
А ще в куточку сиділа Ґаель.
— Що ти тут забула? — запитав він з порогу.
— Я чекала на тебе.
Ерван обвів колег запитальним поглядом. У їхніх очах відбилося лише потрясіння — таким схудлим і мертвотно-блідим він ще ніколи не був.
— Хотіла поговорити про цю історію з психологом? — він повернувся до Ґаель.
— Ні, дізнатися ім’я вбивці мого батька.
Жестом він наказав: «Залиште нас». Ніхто не встиг висловити свої співчуття. Тим ліпше. Ерван зачинив двері й перевів погляд на свою сестричку, яка зіщулилася на стільчику. Порівняння з Лоїком давало невтішні результати — для нього. Молодший здавався пожмаканим, ніби алюмінієва фольга, а Ґаель виявилася кутою з криці й гартованою, зміцненою кадмієм. Скульптура Бранкузі, тонка, блискуча, відполірована й загострена, на дотик така само приємна, як і небезпечна.
— Хто вбив тата?
— Винуватця вже нема живого, якщо тобі від цього легше.
— Ти порішив його?
— Так.
— Хто це був?
— Один полковник, тутсі, з боку конґолезької армії.
— Як його звали?
— Що тобі це дасть?
— Назви мені його ім’я.
— Лоран Бісінґ’є.
— Під чиїм був командуванням?
Ерван зітхнув і взяв собі стілець. Лоїк, який хоче навчитися стріляти, сестричка, яка планує бліцкриґ проти Катанґи. Певним чином цей прийом грів йому душу: такі самі схиблені.
— Усе це відбувалося за сім тисяч кілометрів звідси, зітхнув він. — У розпал війни, у світі, про існування якого ти й не підозрюєш.
— Хто стоїть за тим тутсі?
— Кілька століть ненависті, два десятки років війни та п’ять мільйонів жертв.
— Відповідай на моє запитання.
Він втупився у Сену за ґратами вікна (після самогубства Рішара Дюрна в 2002-му ґрати поставили на всіх вікнах). Порівняно з чорними хвилями Луалаби паризька річка нагадувала йому радше стічний жолоб у центрі Бріансона.
— Думаю, Бісінґ’є діяв від імені такого собі Трезора Мумбанзи, — нарешті поступився він. — Катанґзький генерал, луба, який став директором «Coltano» після смерті Нсеко. Чоловік із високими амбіціями стосовно фінансів і політики.
— Чому він наказав убити тата?
— Щойно ж сказано: бабло, влада. Нсеко був замішаний у контрабанді зброї, але щось пішло не так. Його прибрали минулого вересня. Мумбанза посів його місце на чолі «Coltano». Водночас він щось почув про нові поклади. Подумав, що може вбити одним махом двох зайців: позбутися історичного засновника фірми й загарбати собі родовища.
Ерван помітив тінь докорів сумління в сестриних очах барви синявої паморозі. Саме вона здала інфу про копальні, викликала катастрофічну ланцюгову реакцію, що змусила Морвана поїхати в Катанґу раніше. Усе це її провина. Принаймні так вона, певно, думала…