Насправді ж вона тут ні до чого. Не більше винна, ніж він сам. Ніхто не міг вплинути на долю Морвана — особливо в його останній версії: шістдесят сім років, сто з гаком кіло, сорок років африканських шахер-махерів і кривавих таємних операцій. Броньований потяг, навантажений похмурими думками, на повній швидкості полетів до конґолезького пекла.
— Тато був причетний до торгівлі зброєю?
— Аж ніяк. Мумбанза, до речі, також. Це все збіг обставин.
Ґаель, здавалося, реєструвала кожен факт в окремій комірці мозку. Що вже собі намислила?
— Мумбанза буває в Парижі?
— Я краще не відповідатиму.
— Буває, чи ні?
— Ти хочеш його розпитати? Випустити йому кишки? Подякувати?
Вона не відповіла, тільки наїжачилася. Ерван підвівся й почав крокувати вздовж вікон. Почувався пригніченим і, попри два светри, досі тремтів.
— Він регулярно буває в Брюсселі, — нарешті відповів сестрі. — Тато казав, він хтивий аматор білих поцьок і знає всі борделі в Європі. Хтозна, можливо, ти зустрічалася з ним по роботі.
— Козел.
Ерван пожалкував про останню ремарку, але Ґаель завжди мала хист до того, щоб його бісити.
— Вибач, — сказав він уже спокійніше. — Але не лізь у ці історії.
— Замала, щоб зрозуміти?
— Це інший світ. Світ, який тато добре знав і правила якого мовчки приймав. Я покинув це жахіття й збираюся зробити все, аби стерти з пам’яті спогади про нього.
— Мумбанза полюбляє кубла в Парижі? Так, чи ні?
Ерван став перед нею, заклавши руки до кишень.
— Бляха, коли ти вже зупинишся? — вибухнув він. — Тобі ще не набридло підсирати нам? Тільки й спочиваємо, коли ти в психлікарні!
Запізно — вкотре не стримався. Як це щоразу відбувається? Слова назад не повернеш.
— Ти так і не відповів на моє запитання, — процідила вона крізь зуби.
— А я звідки знаю! До того, як поїхати в Катангу, я навіть не знав про його існування.
Цієї миті він зрозумів, що відбувається. У цій кораблетрощі кожен Морван намагався схопитися за якийсь уламок. Він — за найдрібнішу справу, яку зможе відкопати в будинку № 36. Його брат — за те, що зав’язав і буцімто за тренування зі стрільби. Ґаель — за таємний план пошуку Мумбанзи. Усе це — щоб не здохнути. Лише Меґґі дозволить собі каменем піти на дно.
— Не хвилюйся, — він сів перед сестрою навпочіпки. — Буде розслідування. Мумбанзі кінець: Кабіла за нього не заступиться. Його позбавлять посади в «Coltano». Він не матиме жодних шансів на політичній арені. Його заарештують і навіть видадуть Франції, чому б і ні. У такому випадку суд найвищої інстанції підсмажить його за купу інших злочинів. За татовою смертю ховаються гори трупів.
Ґаель мовчки дістала сигарету. В залі не можна було курити, але що Ерван попускав убивцям на межі зізнання, те міг дозволити й своїй молодшій сестричці.
— А ти, — знову заговорила вона після затяжки, — ти так і сидітимеш, склавши руки?
— Це вже не твій клопіт.
— Тобі там яйця відрізали, чи що?
Він підвівся й роздратовано помахав рукою, аби відігнати дим. Зона особливого захисту в стилі Морвана: образи, провокації, але жодного натяку на співчуття, жодного лагідного слова.
— Розкажи ліпше про Ізабель Юссено, — він спробував змінити тему.
Ґаель коротко стенула плечима, тоді випустила ще одну хмарку диму, ніби бульбашку для слів у коміксах, і в ній — усе власне виснаження, відразу й гіркоту.
— Я знала її під іменем Еріка Катца. Вона вдавала з себе психотерапевта.
— Як ти з нею познайомилася?
— Не можу пригадати. Я ходила до неї близько року, від 2010-го до 2011-го.
— Нещодавно знову до неї звернулася?
— Ні. Він сам, тобто вона… сама мені зателефонувала. Хотіла, мовляв, дізнатися, як у мене справи.
Далі Ґаель розповіла йому дивну історію, перебиваючи її нервовими жестами й сигаретами «Мальборо». Психолог запросив на вечерю, а в ресторані щось шукав у її сумочці, потім на світанку ходив у склеп… Нема чого панікувати.
Разом з Одрі — а ця вже отримала на горіхи — вони вдерлися в його кабінет і знайшли підшивку з усіма статтями про паризьку Людину-цвяха, а також контактні дані Анн Сімоні та Людовіка Перно, записані в календарі під датами ще до вбивств. Анн навіть сама була пацієнткою цієї справжньої-несправжньої психологині. Насамкінець сталася трагедія в районі Бобур, коли перевдягнена жінка кинулася навтьоки і її збила автівка. Помираючи, Ізабель Баррер-Юссено прошепотіла: «Людина-цвях жива».