Ну що ж, принаймні мені залишається…
Цієї миті на порозі з’явився Пайоль: двобортний піджак, червона хустинка в нагрудній кишені, лофери з китицями… Його кричуща елегантність контрастувала з приглушеною атмосферою бару. Треба було призначити йому зустріч у «Costes». Він сів напроти Ґаель без посмішки, зі стурбованим виглядом. На середньому пальці правої руки бракувало двох фаланг, і тепер він носив звичайну перев’язку.
— Чого ти хочеш? — різко запитав він.
— Спершу зроби замовлення.
Трохи повагавшись, він жестом покликав офіціанта і попросив еспресо. Ґаель не поспішала. Смакувала знервованість цього мудака, у якій прослизав чистісінький, ледь стримуваний страх.
— Трезор Мумбанза, — нарешті вимовила вона.
— Що — Мумбанза?
— Пригадую, ти постачаєш дівчат багатим африканцям.
— І що?
Вона надпила ковток — шипучий холод десь у горлі, смакота. Ніби побачила себе збоку як цілковиту протилежність перегрітому візаві.
— Мумбанза регулярно користується твоїми послугами, коли буває в Парижі.
Ґаель блефувала, але Пайоль не заперечив. Він так і сидів: голова одногорбого верблюда, вузьке набундючене обличчя, випнуті щелепи з зависоко посадженими зубами.
— Він якось пов’язаний зі смертю твого батька?
ЗМІ вже розтрубили новину, а Пайоль умів скласти два і два.
— Що ти про нього знаєш? — не вгавала Ґаель, ігноруючи запитання.
Пайоль підвівся:
— Не розумію, навіщо я сюди прийшов.
Вона відкрила сумочку, взяла телефон, поклацала в ньому й націлила на сутенера, ніби зброю. Той машинально нахилився, поправив окуляри й придивився до мерехтливого екрана.
— Що це?
— Дівчата, якими ти займаєшся у 8-му. Одне слівце — і цей список уже лежить на столі в директора Відділу боротьби з сутенерством за підтримки мого брата. Він щойно повернувся з Африки, наш батько помер, тож він не в гуморі.
Пайоль знову сів. Принесли каву. У його довгих вузлуватих пальцях чашечка здавалася крихітною.
— Чого конкретно тобі треба?
— Спершу дай відповідь: Мумбанза — що за тип?
— Африканський диктатор старої школи, — Пайоль знизав плечима. — Купа кешу, постійна тічка, ні грама совісті.
— Розкажи щось конкретне.
Пайоль поклав руки на стіл і витягнув шию, схожу на гармоніку.
— Кажуть, він ВІЛ-позитивний, але любить лише «bareback», незахищений секс. Платить удвічі, навіть утричі більше, тим, хто готовий ризикнути.
— І все?
Пайоль скорчив злобливу пику: його червоні ясна нагадували відкриту рану.
— Ходять чутки, ніби він замочив усіх шльондр, які могли його заразити. А ще він передає повій своїм охоронцям тієї ж ночі й слідкує, щоб їх видрали в усі діри. Називає це «заткнути пробоїни».
— Чудово.
— Що чудово?
— Цей хлопець мені подобається. Наступного разу, коли він тобі зателефонує, даси мені знати.
— У жодному разі. Не знаю, що ти намислила, але я не втручатимуся в якусь вендетту.
Ґаель ще кілька секунд смакувала цей ватяний затишок. Приглушене світло, тихе дзвякання ножів і виделок, м’яка шкіра й лаковане дерево. Особливо їй подобалася близькість номерів — прямо над головами відвідувачів. Складалося враження, ніби мірою насування сутінок нижче опускалася стеля. Широкі крила зіпсутості…
— Мумбанза ніяк не причетний до смерті мого батька: ідеться про спадок.
— Який спадок?
— Мій. Моїх братів і матері. Мумбанза керує «Coltano», фірмою, яку заснував Морван і яка експлуатує колтанові родовища. Я не хочу проблем зі вступом у спадщину.
— Чому не відішлеш туди своїх адвокатів?
— Значна частка того, що він нам винен, не зазначена в офіційних документах. Ти, певно, гадаєш, що мій старий передбачив наслідки власної смерті. Я маю зустрітися з цим типом і пояснити йому деякі умови.
Брехня скидалася на правду, але достатньо розмиту, аби Пайоль спіймався на гачок. Він якусь мить замислено дивився на неї.
— Ти якраз вчасно, — кинув він і надпив своєї кави.
— Мумбанза в Парижі?
— У Брюсселі. Завтра буде в Лозанні. Шукає товариства.
Його приїзд — не випадковість. Певно, генерал перевозив бабло до Швейцарії, поки Морвани з їхніми адвокатами не впали йому на голову й не запхали носи в бухгалтерію «Coltano». Водночас він обачно віддалявся від скандалу, який має викликати в Катанзі смерть Падре.