Турбіни ще тільки починали гудіти, а Морван уже провалювався в сон, одурманений очікуваннями від цієї мандрівки. Тепер залишалося тільки дозволити перенести себе до власного царства за більш ніж тисячу кілометрів звідси. Він знову відчув трем справжнього підкорювача незнаних земель. А він був саме таким: у нинішньому хаосі ця земля знову стала незайманою і жоден білий не ризикував заглиблюватися в її серце.
Двигун заглух, завівся знову, заглух ще раз, у відповідь в салоні чулися то нажахані зойки, то вибухи сміху. Нарешті він рівно загарчав і почав набирати обертів. Деяких пасажирів уже нудило. Інші спали. У салоні панував смиренний фаталізм. Розбитися на літаку — всього-на-всього один зі способів померти.
Дітлахи бавилися, ігноруючи будь-які правила безпеки. Тимчасом запис французькою і мовою суахілі повторював вказівки з офіційного переліку правил авіакомпанії: про паски безпеки, про кисневі маски, рятувальні жилети, яких тут від початку не було.
Морвана завжди дивувало, що французькій мові та бюрократичним процедурам на чорному континенті приписували магічні властивості: папери, ручки, штемпелі — це вже був крок до ідеалізованої реальності. Коли нічого не маєш, просторікування дарує надію.
Він подумав про Ервана, який цієї миті, певно, нидів у якійсь залі очікування в Лубумбаші. Морван мав потужного союзника в реалізації свого плану — африканську бюрократію. Хоча й ужив заздалегідь певних заходів, та знав, що син не має жодного шансу в боротьбі з усезагальною інертністю.
Він заплющив очі й відлетів до власних мрій.
— Це прикол?
Ерван уже не мав сили на відповідь. Цілий ранок шукав літака до Анкоро. Оббігав контори приватних перевізників, громадських організацій, гірничовидобувних компаній: жодного польоту не передбачалося. Та якби вони й планувалися, йому потрібні були офіційні дозволи. Нарешті він зрозумів, що без цих паперів шукати транспорту безглуздо. Тому подався до різних міністерств, до регіональної Палати депутатів, до Управліннях вод і лісів та відомства, що регулювало діяльність кар’єрів і шахт. «Уповноваженої особи» не зустрів ніде. Слід було призначати зустріч, і навіть для цього доводилося приходити вдруге.
Зрештою виявилося, що супроводжувати його на північ могли тільки представники місії ООН у ДРК. Ось чому тепер він сидів у цьому бунгало з бляшаним дахом, тобто в штаб-квартирі МООНДРК на авеню Мама-Ємо, в центрі міста.
— Це що, прикол?
Командувач Данні Понтуазо, новий керівник місії, у зсунутому набакир, на ліве око, блакитному береті, вперся кулаками в стегна. Білявий, рожевий і свіжий здоровань — таких нечасто побачиш на ринках Лубумбаші.
Він прибув із Квебека, його французька дуже віддалено нагадувала мову Вольтера. Після слов’янського або китайського акценту в мові інженерів, з якими Ерван перетинався в залах очікування, та суржику конґолезьких чиновників дика говірка цього блакитного берета добила його остаточно.
— Звідки це взявся т’кий проект? Хто т’бі підкинув ідейку?
— Я мушу провести розслідування і…
— Яке розслідування?
Ерван укотре завів свою історію від самого початку, але Понтуазо різко перебив:
— У тебе є письмовий наказ від твоєї д’ржави? Шось офіційне?
— Ні. Я веду особисте розслідування.
Канадець міряв кімнату кроками. Цей кабінет сяяв пофарбованими бетонними стінами. Кондиціонер, бездоганні меблі, кавоварка… В ООН уміли приймати гостей.
— Про це й мови нема, май френд. Зона не зачищена.
Йому було, певно, не більше сорока, й він вочевидь виконував накази вищих офіцерів, які перебували там, де справді гаряче, наприклад, у Ківу. Але хоч би де в Конґо розмішувалися сили ООН, вони виявлялися фактично безпорадними й наражалися на постійну критику. Цього самого ранку на радіо Окапі один конґолезький депутат звинувачував МООНДРК у тому, що вони тут — звичайні туристи…
Понтуазо енний раз повторив свою доповідь на тему ситуації в Катанзі, конфліктів, які, на його думку, назрівали на півночі, озброєних угруповань, що їх уже й не злічити, біженців, яких селити нема куди…
Ерван розумів десь одне слово з п’яти, але не наважувався попросити говорити англійською — офіцер походив із країни, де кажуть «швидка ресторація» замість «фастфуд» і «автівка для відпочинку» замість «трейлер для кемпінгу».
Він задовольнився тим, що стежив за мімікою Понтуазо. Той у своєму однострої мав хвацький вигляд. У нього були приплюснутий ніс і світлі очі, що нагадували маленькі кульки з матового скла. З-під берета вибивалися біляві пасма, що здавалися приклеєними.