— Тонфа? Ерван. Як у тебе справи?
— Мене посилає під три чорти буквально кожен пацієнт Катца.
Глухий кут. Цих людей захищає конфіденційність психотерапії — рада Спілки називає це «непорушною професійною таємницею».
— Облиш це. Ми й так по вуха в лайні. Що з родиною Баррер?
— Теж не дуже захопливо. Ти, певно, бачив у Парижі вивіски «Domanges». Це мало не вони самі в середині XIX століття винайшли сухе хімічне чищення, використовуючи спершу гас, а згодом — трихлоретилен.
Тонфа, здавалося, на кожному слові придушував позіхи. Ерван розумів його: навіть весь ентузіазм новачка не зарадить із такими оце відомостями.
— Єдиний цікавий факт: Ізабель Баррер завжди була акціонером компанії.
— З якою часткою?
— Неможливо дізнатися: це анонімне товариство. Але її рішення брали до уваги.
Це не клеїлося ні з поведінкою психіатрині, ні зі свідченнями її брата, який стверджував, ніби вже не має з нею жодного зв’язку. Думка про те, що вона могла брати участь у певній сімейній нараді чи установчих зборах, перевдягнена чоловіком, здавалася абсурдною.
Ерван перейшов до справді нагальних питань:
— Я маю завдання для тебе. У вересні ми заарештували одного з санітарів ЗПП Шарко, такого собі Хосе Фернандеса.
— Плага? Чудово пам’ятаю.
Другорядний спільник у справі пересаджування спинного мозку. Той, хто до кремації Тьєрі Фарабо зібрав клітини з його трупа.
— Я хочу знати, досі він сидить, чи його випустили. Останнє, що я чув, — що його до суду перевели у Флері.
Ерван був переконаний: Плаг власноруч убив Тьєрі Фарабо в листопаді 2009, задушив у ліжку, аби всі повірили в інсульт. Але доказів не мав і мусив задовольнитися притягненням його до відповідальності за «незаконну крадіжку клітин з мертвого тіла» — а це невеликий злочин. І знову ж таки, позаяк зізнання в підсудного вирвали силоміць, адвокат міг перетворити всі обвинувачення на пшик.
— Є новини з цього боку? — Тонфа ніби враз прокинувся.
— Не знаю. Ізабель Баррер провела три роки в Шарко. У цьому кублі сам чорт ногу зломить. Знайди мені того придурка та придумай щось, аби я міг допитати його якомога швидше. Є новини від Одрі?
— Ні. Сьогодні вранці не з’явилася. Але після того промивання мізків, що ти їй вчора влаштував…
Ніхто не знав про Ерванове доручення Одрі цієї ночі. Невже там щось пішло не так? Він довіку собі цього не пробачить.
Із Тонфа варто було грати відкрито. Кількома словами Ерван пояснив йому історію з віллою в Лувесьєнні. Може, то й дрібничка, а може — таємне лігвисько Катца-Баррер.
— Я відіслав її туди сьогодні вночі, — зізнався Ерван.
— Саму?
Він не відповів. Чистісінькі дурощі. Ніхто не знав напевне, якої межі могло сягати божевілля психіатрині та чи мала вона спільників. Ерван штовхнув Одрі вовкові в пащу, тієї миті, коли вона, сповнена ентузіазму, хотіла довести свою безмежну відданість…
— Записуй адресу, — нарешті видихнув він. — Вулиця де Домен, 82. Кидай усе та мчи туди й поглянь, що там.
— Узяти когось із собою?
— Фавіні. Відразу мені повідомите.
— О котрій ти приземлюєшся?
— О 17:40.
— Ми приїдемо тебе зустріти. Разом з Одрі, — додав Тонфа, певно, щоб розрядити атмосферу.
Відмикаючись, Ерван помітив нове повідомлення. Рібуаз. Він завершив розтин Падре. Підтвердив Ерванову версію. Можна ховати.
16:00. Пасажири з його рейсу пішли на посадку. Він поквапився за ними, думаючи про те, що повернеться сюди за два дні з тілом Морвана. Старий завжди годував їх байками про нібито кельтське коріння. Через усі ці трупи Ерван скоро й справді стане бретонцем.
Шато Раппаз, шоста вечора. Службовими сходами Ґаель піднялася на два поверхи до номера Трезора Мумбанзи. Ніякого марафету: справжня краса — внутрішня. Чорна стрейчева сукня-олівець, високі підбори, сріблясті кучері, сумочка зі стразами.
На ній також було пальто: ні Мумбанза, ні його люди не мали запідозрити, що вона живе в готелі. Мала ввійти до палацу, проминути рецепцію, не назвавшись, і піднятися просто до його номера. Візит конфіденційний — ніхто й не здогадувався, до якої міри.
Із того, що вона бачила (з її вікна було видно парадовий вхід готелю), Мумбанза зі своєю зграєю приїхав близько четвертої пополудні. Пан подорожував із помпою: дружина чи дві, кілька дітей, няньки, служниці, цілий кагал охоронців, двоє з яких — луба, — за словами Пайоля, не відходили від нього ні на крок. Увесь почет зупинився на другому поверсі, там само, де й Ґаель: вона чула, як цей натовп з радісним галасом заселявся в номер. Генерал, проте, зайняв кімнату на четвертому, № 418, з панорамним краєвидом озера й Альп.