Що вона, власне, оплакувала? Точно не трьох покидьків, яких замочила, не тямлячись від люті. І не Падре, за якого з незрозумілих причин забажала помститися. Радше оплакувала саму себе. Дотепер її тримала на ногах ненависть до батька. Коли Старий помер, вона змусила себе зненавидіти тих, хто його вбив. Who's next? На лінії прицілу залишилася тільки вона сама.
Ґаель притиснулася до вікна. Шапка, натягнута аж на брови, і шарф, замотаний до підборіддя, нібито давали змогу ридати скільки завгодно. Та раптом вона усвідомила, що привертає до себе увагу всього вагону — нечисленні пасажири кидали швидкі роздратовані погляди або з жалісливим виглядом проходили повз.
Розім’яти ноги. Випити кави у вагоні-ресторані чи просто вмитися в туалеті. Вона підвелася і, щоб мати поважніший вигляд, узяла телефон. У тамбурі наважилася його ввімкнути. Те, що побачила, миттю змусило забути про сльози: дванадцять викликів, із яких три — від Лоїка менш ніж за годину. Чорт. Вона забула про свою роль братового коуча.
Зважаючи на все, він зірвався — або на межі.
Ґаель відкрила смс-повідомлення й отримала зовсім іншу відповідь: у судмедінституті близько сьомої з Меґгі стався напад. Вони саме прощалися з Командором біля його смертного ложа. Матір помістили до відділення інтенсивної терапії лікарні Жоржа Помпіду. Лоїк писав про реанімацію, миготливу аритмію, проблеми зі щитоподібною залозою…
Сльози миттю висохли. Вона набрала номер братика й прокашлялася. За кілька секунд знову стала залізною панною. Єдина перевага клану Морванів: неможливо розслабитися навіть на дві години.
Прокляття — це робота з повного зайнятістю.
— У вашої матері тиреотоксична криза.
— Що це таке? — запитав Лоїк.
Ерван міг би йому відповісти. З Меґґі це траплялося вже двічі. З волі випадку молодший брат не був при тому.
Він же, навпаки, виявлявся у перших рядах: аритмія, конвульсії, гарячка… Після другого випадку на початку 2000-х лікарі порекомендували часткове видалення щитоподібної залози. Напевне, вирізали недостатньо.
— Надмір гормонів Т3 і Т4 викликав сильну миготливу аритмію, — пояснив лікар. — У неї вочевидь хворе серце… Ми ледь-ледь врятували його. Серце могло зупинитися.
Щойно Рібуаз попередив Ервана, він набрав номер Лоїка. Меґґі поклали в Помпіду. Старший не сварив молодшого брата — із цим ще можна зачекати, — а рвонув просто туди.
Він уже й не знав, як із усього цього виплутатися — навіть не міг знати, чи виплутається взагалі. Батька вбили. Одрі він послав на вірну смерть. Новий убивця — чи той самий — на волі. А тепер Меґґі…
— Конкретніше, — перебив він медика, — яка ситуація на даний час?
— Ми провели інтубацію та кардіоверсію.
— Говоріть французькою, будь ласка.
Ерван анітрохи не намагався бути люб’язним, але лікар не ображався. На порозі смерті ніхто не дбає про ввічливість.
— Ми стабілізували серцебиття і знизили температуру. Поступово зменшуємо надлишок гормонів щитоподібної залози, а також вводимо антибіотики широкого спектру, щоб запобігти інфекції.
— Але в якому вона стані?
Ерван знову підвищив тон. У кожному слові вчувалася знервованість. Цього разу лікар сіпнувся. Запакований у свій халат, він оглядав Ервана не те щоб із шокованим виглядом — просто це був погляд фахівця. Тремор, почервоніння, спітніння: Ерванові також не завадила б невідкладна допомога.
— Мусили ввести її в кому.
— У кому? — луною озвався Лоїк.
— Це зворотний стан, — заспокоїв лікар. — Інакше не вдасться стабілізувати життєві показники. Проблема не тільки із серцем… Усі процеси обміну речовин догори дриґом. Знадобиться щонайменше тиждень для нормалізації рівня тиреогормонів і заспокоєння організму. Пацієнтка неодмінно мусить залишатися тут, у відділенні інтенсивної терапії.
Ерван прихилився до стіни. На них із братом теж були паперові халати, одноразові шапочки, бахили. Вони втрьох стояли в типовому лікарняному коридорі. Тамтешні білі стіни навіювали чорні думки. Тепло, ні, радше майже задушливо. Усе дезінфіковане, але ніби заражене смертю. Єдина гарна новина: Ерван більше не мерзнув.
— Чекаємо на її медкарту, — вів далі ендокринолог. — Їй уже робили тиреодектомію, так?