— Часткову. 2002 року.
— Побоююся, що доведеться знову оперувати, коли їй стане ліпше. Більше жодним чином не можна ризикувати…
Ерван кивнув, але його думки вже були далеко. Мучило інше: коли він приїхав, Лоїк із Софією, зіщулені, обіймалися на диванчику, ніби дві перелякані тваринки. Він би жодного євро не поставив на те, що вони знову зійшлися, але в одному був упевнений: пара добре почувається разом. Вони, ці зіпсуті діти, ніколи не мали інших проблем окрім створених самотужки. Картина зворушила його: він завжди наглядав за ними, був їхнім охоронцем, ледь не янголом. І так триватиме ще довго.
Італійка навіть не глянула на нього. Ніяких драм. Глибоко в душі він уже поставив хрест на цій дрібній історії. Але чому Лоїк не зателефонував йому? Чому зв’язався з пихатою красунечкою, з якою давно розлучений? Ерван відчував, що його статус головного в сім’ї починає руйнуватися.
Думки перекочували до Ґаель. Лоїк намагався зв’язатися з нею — марно. Куди поділася та дівка? Що вигадала нового? Чи загрожував їй убивця з Лувесьєнна?
До його слуху нарешті долинув голос лікаря:
— Ми шукаємо причини кризи. Перевірили глікемію. Жодної ознаки діабету — він міг би слугувати ключовим чинником. До того ж, набір ліків, які вона регулярно вживає, здається нам дієвим. Я тут думав… — він переводив погляд з одного брата до іншого. — Чи не переживала вона останнім часом якогось потрясіння?
Лоїк не встиг пояснити обставини нападу.
— Її чоловік, — підтвердив Ерван, — наш батько, позавчора помер. Вона саме прощалася з ним у паризькому судмедінституті.
— Зрозуміло. — Медик скинув паперову шапочку і скуйовдив своє сиве волосся. — Я також хотів би поговорити ще про дещо… Мої колеги розповідали про численні шрами на тілі вашої матері. — Йому, здавалося, було незручно говорити про це. — Я й сам їх помітив. Вони свідчать про жорстоке поводження впродовж багатьох років. Щось на кшталт самокатування…
Обидва Морвани мовчки дивилися на лікаря. Мовчанка здавалася ледь не ворожою.
Нарешті Ерван порушив тишу:
— Чоловік усе життя лупцював її. Припікав, мучив, принижував. Тепер, коли він нарешті відкинувся, було б непогано, якби жінка змогла його пережити. Хоча б трішечки насолодитися життям і…
Лоїк штовхнув його плечем, аби перервати цинічну тираду:
— Можна її побачити?
Об одинадцятій вечора обидва брати ще сиділи біля материного ліжка.
Похована під трубками й дротами, оточена хитромудрими пристроями з підсвіченими екранами, вона здавалася вдвічі меншою. Видно було тільки жовтаве чоло й жахливо запалі очі, бо нижню частину обличчя затуляла маска, яка ніби дихала за жінку.
Лоїк з Ерваном не розмовляли. Їм було гаряче, хотілося їсти, обом усе набридло. Але вони чекали: нарешті Ґаель відповіла на дзвінки й пообіцяла приїхати ближче до півночі. Звідки вона їхала? Жодних уточнень.
Щочверть години Ерван виходив у коридор потай прослухати повідомлення — у лікарні забороняли користуватися мобільними телефонами. Облава застрягла. Опитування сусідів дали суперечливі дані. Пошук свідків приніс поки що лише брехливі чи безглузді заяви. Блокпости тільки створили затори. Ерван знав, що від завтрашнього ранку операція піде на спад: ніхто не збирається без кінця мобілізувати сили поліції, щоб вистежити вбивцю без жодних прикмет.
Пошуки його групи також нічого не дали. Хворі, яких Ізабель Баррер лікувала під час роботи в психлікарнях, досі залишалися там, або ж їх контролювали за допомогою хімічних препаратів. Пацієнти «Феянтін» — чиї імена нереально було дізнатися — спокійно спали, і до того ж, Ерван сумнівався, що хтось із них міг би стати вбивцею. Що ж до клієнтів Катца, вони також жодним чином не були пов’язані ані з найменшим насильством. Стандартний невроз класу люкс.
Залишалася Людина-цвях, кремований убивця, привид із Шарко.
Цим Ерван збирався займатися з самого ранку: повернутися й ще раз допитати Ляссе. Перед від’їздом він також сподівався притиснути Хосе Фернандеса, або ж Плага, але Тонфа досі його не знайшов.
Окрім цього, хлопці зайшли до помешкань на вулицях Ніколо й де ля Тур. Жодних слідів сквотера, ані найменшої підозрілої діяльності в околицях. Ерван помилявся: убивця, певно, не мав ключів від квартир Ізабель, ба навіть інших її адрес. Але куди він міг подітися?
У ці невтішні дні він отримав інший тривожний виклик: Жерар Комб із клубу стрільби в Епіне-сюр-Сен попередив його, що Лоїк забажав купити в нього «Beretta 92», підготовлену ним власноруч. Міряючи кроками коридор, Ерван крізь прочинені двері поглядав на брата, який дрімав біля ліжка Меґґі.