Ляссе наблизився. У цій звукоізольованій кімнаті в Лоїка поступово склалося враження, що він опинився просто в мозку божевільного. Білий замкнений простір безуму. Різке, надто гаряче світло.
— Так, я проводив перші тести на собі. «Фармакон» звільнив мене. Моя жорстокість, роками стримувана страхом і препаратами, вилилася з початковою потужністю. Її вже неможливо було стримати. Доктор Джекілл виконав свою роботу. Ласкаво просимо, містере Гайде.
Лоїку був знайомий цей процес, але без допомоги ліків. Своїм звільненням, своєю сміливістю він був зобов’язаний виродкам на кшталт Ляссе.
— Це ви у вересні катували й калічили Віссу Савірі.
— На той час я вже кілька днів вживав новий препарат. Потрібен час, щоб нейромедіатори наповнили рецептори. Я був ніби в трансі. Дійшов до пристані й узяв «Зодіак». Прихопив ящик з інструментами, який лежав у ангарі для човнів. Думка про Людину-цвяха ніколи не полишала мене. Я збирався продовжити те, на чому зупинився 1971-го, власне, теж в ангарі для човнів.
— Чому Вісса?
— Натрапив на нього. За ним гналися старшаки. Я причалив і запропонував сховати його. Хлопцеві сподобалася ідея: він не боявся їх, а просто хотів показати, що найхитріший. Щойно він ступив на борт, я вирубив його молотком і відвіз на острів Сірлінг. Ми облаштувалися в тобруці й могли бавитися до самого світанку. Я ніколи в житті не отримував такої насолоди. Друге народження.
Коли Лоїк дізнався, що психіатр із Шарко і був Мішелем де Пернеке, то уявляв собі радше довготривалу помсту. Роки досліджень, експериментів лише для того, щоб воскресити справжню Людину-цвяха й пустити її слідами свого давнього ворога, Ґреґуара Морвана. Лоїк ніколи не думав, що Фарабо — лише приманка, димова завіса, яка мала в разі необхідності заплутати поліцію.
Ляссе вів далі. Зізнання — мов кашель: коли у вас дере в горлі, зупинитися неможливо.
— Я залишив тіло там, упевнений, що його шукатимуть кілька тижнів. Ракета сплутала карти, але не мої плани. Я вже вирішив користуватися своєю новою силою, убиваючи близьких Морвана. Я хотів, аби він зрозумів, що минуле повернулося — й що це минуле потопить його в крові.
Лоїк пригадував кожен рядок із записів Ервана. Найменшу обставину, підсвічену червоним у нього в голові.
— Насправді ви передбачили вбивство в «Кервереку». Це доводить волосся Анн Сімоні в тілі Вісси.
— Коли я почав вживати препарат, почувався готовим перейти до дії, але тієї, яку обрав сам. Я просто чекав на вирішальний зрив і завжди носив при собі свої фетиші: перстень Морвана та волосся й нігті Анн Сімоні.
Тепер картина завершена: психіатр із люб’язними манерами, уважний до своїх пацієнтів-убивць, був лише лялечкою майбутнього серійного вбивці, який чекав на пробудження своїх убивчих імпульсів. Тиха вода глибока…
— Людина-цвях: навіщо наслідувати її?
— Фарабо справив на мене незабутнє враження. Лонтано було моєю колискою. А ще я хотів нажахати твого батька, нагадати йому про приниження, яке він опосередковано змусив мене стерпіти. Убивати, щоб потрахатися, — мені!
З точки зору мотивів усе сходилося, але залишалося ще кілька дрібних деталей. Повернемося до пазлу.
— А інші вбивства — як усе сталося?
— Я давно готував свій план.
— За допомогою Ізабель Баррер.
— Звичайно. Коли я розповів твоєму братові, що вона поклонялася Фарабо, він проковтнув цю маячню й не скривився. Це доводить, що гарний флік може нічогісінько не тямити в психології. Ізабель, зачарована цим старим обшарпаним психом? Хто повірив би в таку дурню? Ні, вона була водночас моєю пацієнткою, коханкою і партнеркою. Вона захоплювалася моїми дослідженнями, які стали продовженням роботи її чоловіка.
— З любові?
Ляссе розреготався:
— Ми вже якийсь час говоримо про незміряно складніші речі.
Коханці-вбивці. Зв’язок, цілковито присвячений насильству та божевіллю. Вакцина, яка посилює зло. Точно не пасує до рубрики «Запитай у психолога».
— Розкажіть мені про Анн Сімоні.
— Ізабель лікувала її від лихих нахилів. Нічого не вартувало заманити цю жінку в пастку. Ми взяли її на борт під мостом Арколь. Я знову став Людиною-цвяхом. Нові радощі, нові підтвердження. «Фармакон» зламав мій механізм пригнічення.
Лоїк почувався, ніби в гарячій пустелі: вибілені черепи, забуті тіла, смертельна спека. Пригадував звіт про розтин Анн Сімоні й жахи, через які Ляссе змусив її пройти. Обговорення зайве.
Що ж до подробиць логістики — місце жертвоприношення, використання «Зодіака», зухвале обрання місця, де покинули тіло, — він залишав це флікам, тобто нікому. Ляссе не заарештують. Він або помре, або вийде з води сухим, ніби срака незайманки, але все вирішиться тут, цієї ночі, у цих чотирьох стінах.