— У них є певні здогади? Підозрювані?
— Я нічого не знаю. Розслідування тільки почалося. Віддали розпорядження про розтин. Завтра їду до Флоренції.
— Де діти?
— Удома. Я ще нічого їм не сказала.
Він відчув, що зобов’язаний згадати про тещу.
— А твоя мати?
— Жодної реакції. Вона збільшить дозу ліків і якийсь час буде ще більш задурманеною, ось і все.
— Твої сестри?
— Вони накинулися мов гієни, демонструючи свої організаційні навички. Уже зазіхають на крісло президента імперії.
Нереально пригадати їхні імена. Менш вродливі за Софію незаміжні сестри вибороли собі серйозні посади в компаніях Кондотьєра. Порівняно з ними Софія здавалася безтурботною, легковажною принцесою. Дарма: яскравіша за сестер, вона, як і мати, змалку ставилася до будь-якої роботи з аристократичною зневагою. Жодне серйозне заняття не дотягувало до її рівня, а не навпаки.
Він одним махом випив чай. Хоздітя не мав жодного смаку після того пійла з маслом і сіллю. Пішов налити собі ще — Софія не доторкнулася до своєї чашки. Став за стійкою, знову глянув на неї. Жінка сиділа на канапі спиною до нього. Її гладеньке чорне волосся стікало мов японське чорнило. Стільки разів потай милувався нею…
Лоїк стрепенувся, аби прогнати це розчулення. Не втрачати пильності. Вона прийшла розставляти пастки на нього. Іншого пояснення не було.
— Мені справді дуже шкода твого батька… — він підійшов ближче, — але навіщо було повідомляти мені про це особисто? — Не міг стриматися, щоб не провокувати її. — Це щось змінює в плані розлучення? Треба підписати якісь документи?
— Ну ти й придурок. Я прийшла через похорон. Я хочу, щоб ти поїхав із нами.
— З вами?
— Зі мною і дітьми.
Це прохання не в’язалося з процесом розлучення.
— Я не розумію… — кинув він. — Ми гриземося багато років, твої мати й сестри воліли б мене бачити у в’язниці або в психлікарні. Що ж до решти твоєї сім’ї, то вони…
— Ти їдеш, чи ні?
Він зробив маленький ковток.
— Звісно.
Найперше, що можна було сказати про Сальво — він працює ефективно. З’явився опівдні — для зустрічі, призначеної на десяту, це було цілком прийнятно. І мав серйозне виправдання: цілий ранок телефонував, стукав у всі двері. Офіційна писанина скінчилася, літак зафрахтовано, тривають останні приготування.
Сальво був уже не в своїй жовтій майці, а в футболці з зображенням Стіва Джобса, стилізованим під знаменитий портрет Че. Вони сіли в фойє та пройшли всіма пунктами подорожі. Злетять увечері, вночі приземляться в околицях Кабве, за сто п’ятдесят кілометрів від Анкоро.
— Чому не в самому Анкоро?
— Неможливо.
— Чому?
— Неможливо.
Ерван не допитувався. Та й батько наголошував, що там більше немає посадкової смуги. Далі вони позашляховиком їхатимуть до Анкоро, де сядуть на баржу й попливуть Луалабою.
— За скільки часу будемо в Лонтано?
— І гадки не маю.
Чорний зауважив недовірливий погляд Ервана й вибухнув своїм неповторним сміхом.
— Там не можна нічого передбачати. Лаве в тебе?
— Треба заплатити зараз?
— Половину авансом, братику.
Ерван, як справжній продукт сучасного суспільства, ніколи не мав при собі готівки більше, ніж двісті євро. Утім, тепер він спорядився для подорожі поясом зі схованкою для банкнот, де лежали десять тисяч євро — дві третини цієї суми в доларах. Того ж ранку в центральному банку Лубумбаші Ерван поміняв кілька пачок на конґолезькі франки — давати дрібні хабарі.
Він пішов до вбиральні й повернувся з тисячею доларів.
— Іди подзюркай ще, брателло. Половина трьох тисяч доларів — це півтори.
— Це якщо до Анкоро.
Сальво посміхнувся, поклав гроші до кишені й провів Ервана останнім колом організаційних питань. Балаканина як французькою, так і суахілі зводилася до мінімуму. Ервану залишалося єдине: діставати свої грошики на те, що баньямуленґе називали «маленьким заохоченням». Кілька штемпелів, один підпис — і вперед!
Близько другої пополудні настав час довгоочікуваного відльоту. Ерван почувався дуже легко. То був якийсь замріяний настрій: він починав думати про Софію, свою «майже колишню невістку», з якою за два місяці до цього пережив коротку ідилію. Бліцкриг — і ніч кохання. Імператорське пробудження в помешканні графині з вікнами на Ейфелеву вежу. Ще одна ніч обіймів у лікарні, коли його поранили, а більше нічого. Софія тим часом дізналася, що його батько маніпулював нею, аби змусити вийти заміж за Лоїка, й саме відтоді, як гадав Ерван, проклинала обидві сім'ї.