Вони крокували коридором із гілля. Баньямуленґе йшов попереду, присвічував собі ліхтариком і тримав під пахвою один зі своїх клунків, Ерван — за ним. Замикали колону обшарпані примари, які несли решту вантажу.
Невдовзі в снопі світла з’явилася обляпана болотом біла «Тойота». Ні будинку, ані найменшої ознаки життя навколо. На них чекав лише водій у шортах, із сигаретою в зубах. Справжнє диво, що коштувало тієї тисячі евро.
— Останні приготування — і вирушаємо.
Ерван присів на пеньок, побоюючись знайти там павука чи змію, але натомість на нього напала втома. Отупів від денної спеки, струсів у польоті, безпросвітної німоти, яка тепер їх обступила. Усе, що в нього залишалося до цього вечора, — заощадження, та й ті танули на очах. Плюс цілковито невідоме власне майбутнє й щеміння у животі, який погрожував проносом.
Утім, щось він таки мав: розповіді Філе де Момпер. Він уже намагався впорядкувати їх, аби склепати нову теорію. Ні, ще зарано. Натомість не завадив би один дзвінок батькові. Ерван покопирсався в наплічнику й дістав звідти «Іридіум». Після кількох безплідних спроб почувся сигнал виклику. За дві секунди там підняли слухавку.
— Це я, — повідомив Ерван тоном тріумфатора. — Сиджу в околицях Кабве.
Падре захоплено свиснув, але нічого не запитав. Він по-своєму поважав синові зусилля. Було щось сюрреалістичне в цій розмові крізь ніч між двома точками савани.
— Привіт тобі від Філе де Момпер, — Ерван відразу перейшов у напад.
Морван не виказав жодного подиву: здогадувався, що може виявити його син і з ким він поспілкується перш за все.
— У неї все гаразд?
— Вона здалася мені… пошарпаною.
— Африка, юначе! Що вона тобі розповіла?
— Розказала про «Саламандр».
— Ціла епоха!
— Чому ти нічого не розповідав мені про це?
— Я казав, але ти не звернув уваги. І недарма: жодної користі для твого розслідування.
— А про твій зв’язок із Катрін Фонтана?
Зітхання, більш схоже до буркотіння:
— Не бажаю порпатися в цьому, синку. Фарабо вбив її, аби показати мені, хто тут хазяїн, — Ґреґуар невиразно вилаявся. — Це я своїм звичайним фліртом привернув до неї увагу.
Ерван вирішив на час цієї бесіди визнати провину Фарабо в тому вбивстві.
— Чому ти не розповів мені цього, коли ми говорили вперше?
— Щоб не заплутувати. Ці деталі нічого не додали б до твоєї спеціалізації на паризьких убивцях.
— Це вирішуватиму я.
— 6 й інша причина, — додав Старий тихіше. — Коли Фарабо вбив Каті, він цілковито знищив мене. Цієї осені нова Людина-цвях намагалася зробити те саме через Анн Сімоні. Я мовчав через забобони, боявся потрапити в ту саму, добре знайому коловерть і знову пройти всією спіраллю…
Попри відстань і перешкоди, Ерван вловив натяк на щирість у батьковому голосі: може, він від початку був хибної думки про старого?
— Розкажи про неї.
— Вона приїхала до Лонтано наприкінці 1970-го. Я познайомився з нею на Новий рік у Променистому містечку, готелі, який…
— Мені про нього вже розповіли.
— Вона працювала в диспансері, відкритому для чорних, а це в ті часи було справжнім подвигом віри. Що я можу ще тобі сказати? Наші стосунки не встигли зайти дуже далеко…
— Достатньо, аби ти покинув Меґґі.
— Авжеж, достатньо.
Ерван вловив звукове тло: приглушені крики й скреготіння, що здалися відлунням у навколишній тиші. Бівуак Ґреґуара, певно, був не ліпшим за його власний.
— «Саламандри» ненавиділи її.
— Меґґі їх очолювала: вони стали на її бік. Казали, що Каті звабниця, що наш зв’язок скандальний. То була неправда. Просто жінка скромного походження, стримана й віддана. Ревна й трохи наївна католичка. Антипод цих татусевих доньок, які завжди доводили мене до відчаю…
— Мені сказали, що ти, навпаки, прилип до них як муха до лайна.
— Я захищав їх. Ну, намагався… Тоді я був зовсім не тим Морваном, якого ти знаєш. Я й сам був таким собі гіпі. Лівак із довгими патлами й власною думкою про все.
Щиро кажучи, складно уявити. Навіть молодий Морван, маоїст чи бітник, уже мав бути фліком у душі, пронозою, нишпоркою.
— Я виявив, що всі «Саламандри» — дочки Білих Будівельників.
— Ти так говориш, ніби це сенсація. І що далі?
Настав час висунути нову підозру:
— Можливо, Фарабо мав інший мотив.
— Що ти патякаєш?
— Білі Будівельники походили з Нижнього Конґо, як і він. Можливо, він знав їх ще там.
— Дати не клеяться докупи. Коли ці сім’ї оселилися в Лонтано, він ще не народився.