— Ми поспішали, — скривився луба.
За кілька днів слід очікувати перших нещасних випадків. Морван міг би вимагати укріплення ходів, але навіщо? Ніхто б його не послухався. Тут важив лише колтан. Ліпше здохнути в цих кишках, намагаючись заробити на життя, ніж марно втратити його в своєму селі. В Африці більшого сенсу набуває смерть.
— На якому ми етапі?
— Під землею.
— Який потенціал?
— Дуже високий. Ельдорадо.
Ґреґуар мимоволі посміхнувся: його геологи не помилилися. Червона гора мала перетворитися на купу грошей. Меґґі з цього приводу зацитувала йому Бодлера: «Я глину замісив і золото добув». Вона мала рацію. І все це з такими жалюгідними початковими даними. Африканське диво.
— Що на виході?
— Щодня мішок на копача.
За очищену руду можна буде сторгуватися до тисячі евро за п’ятдесят кілограмів. Підрахунок простий: шістсот мішків на день означали дохід приблизно в шістсот тисяч евро залежно від курсу; віднімаємо витрати — мінімальні: кожен копач отримує щоденну зарплатню в чотири долари. Отримуємо прибуток близько п’ятисот п’ятдесяти тисяч евро на день. Морван звик до таких результатів — значною новацією було те, що він один займався експлуатацією і що весь цей статок мав упасти просто йому в кишеню.
То невже й справді все скінчиться красиво?
Він не стомлювався від цього грандіозного видовища. Тунелі плювалися димом, а тіні, які в них пірнали, нагадували грішників у пеклі — ще жар, але вже наполовину вуглина. Над усім цим здіймалася курява, домішувалася до тьмяного світла й переходила від червоного до рожевого, неначе в небі щось пеклося.
— Їдло? — він повернувся до теми витрат.
— Є кози, птиця. Мамці біля пічок. Поля вже засіяні. Скоро проросте маніок.
Морван подумав про знівечені тіла з відрізаними стегнами. Пізніше.
— Із сіллю проблем нема?
Сіль до цього регіону доводилося завозити. Одним із найпростіших способів захоплення шахт було отруєння солі, що до них постачалася. Тоді зненацька всі починали помирати чи розбігатися. Залишалося тільки пірнути в покинуті штольні й вдовольнитися тим.
— Хлопці Кросса охороняють день і ніч. Є також дегустатори.
— Шпиталь?
— Сподіваюся, ти привіз його з собою, — засміявся Соуза.
Морван мав достатньо пігулок і пеніциліну, аби створити необхідну ілюзію. Африканська медицина майже повністю ґрунтувалася на ефекті плацебо.
— Шльондри? — нарешті перейшли до другорядних тем.
— Скоро будуть.
Один із його ящиків був натоптаний презервативами — він забороняв алкоголь і наркотики, але не жінок. Як казав ще Карл Маркс, самими обіцянками військо не втримаєш.
Удари молотків чулися безперервно, ніби розбиваючи кожну секунду на тисячу скалок. Морван вдихнув сповненого пилу повітря й відчув справжнє сп’яніння. Якщо май-май не стануть скапкою в сраці, якщо тутсі не бомбардуватимуть їх, якщо регулярна армія не повернеться проти нього, якщо хлопці Мумбанзи не прийдуть красти в нього запаси, якщо він переживе хвороби, змови, спогади і, нарешті, якщо вбивці Нсеко та Монтефіорі не вирішать, що підійшла його черга, він зможе спочити в Бозі й не залишити дітей без копійки.
— Де мішки?
— Я тобі покажу.
Вони попрямували до селища, що складалося з тимчасових бараків: каркаси з гілля накрили пластиком. Це був перехід від горла землі до людських горлянок. Тут пили, їли, розмовляли, але брутально, налякано, майже присоромлено. Морван пригадав село прокажених у «Бен-Гурі», фільмі, який показували вихованцям християнських притулків, у яких він зростав. Насправді ж ці чорні вважали себе благословенними. Прийшли нізвідки, працюють під захистом Кросса і його людей, невдовзі повернуться до своїх злиднів ледь багатшими за будь-яких інших селян.
Соуза вказав на хижку, натоптану запорошеними мішками, яку охороняли двоє чоловіків із «калашами» під пахвою. Кожен мішок був заповнений славнозвісною рудою: тим, що тут зветься колтаном, але ще не є ним. Морван розгорнув один із них і занурив руку в чорний гравій. Славнозвісний коломбо-танталіт, який містить водночас танталіт, каситерит, ніобій, цинк і золото… Наріжний камінь сучасного світу, що уможливлює найскладніші технології. Усе починалося звідси: з цього важкого піску в його долоні.
Жако знадобиться щонайменше десять днів, аби прокласти шлях. Морван не міг дозволити цьому багатству накопичувати тут без вжитку.
— Від завтра відсилаємо мішки з пішими носіями.
— Там нема літака, патроне.
— Це мій клопіт.
— А якщо в дорозі нападуть?