Завтра все з’ясується. Поки що вони набрали гарного темпу. Ніщо не виходило з ладу, ні перешкод, ні аварій. Після пригод під час подорожі на автівці, Ерван дивувався, що подорож річкою така спокійна.
Раптом кінці москітної сітки, прикріпленої до накриття, розійшлися — ніби відсунулася завіса в театрі маріонеток. До каюти заскочив Сальво. Валізка під пахвою, очі налиті кров’ю, шкіра блищить від поту.
— То ти ніколи не спиняєшся?
— Це по-афр-рриканському!
Він схопив пляшку очищеної води й миттю вижлуктив. Здавався виснаженим, ніби його викрутили мов ганчірку — і, певна річ, спорожнілим.
Слушна нагода, щоб заскочити його зненацька:
— Сальво, у мене є запитання.
— Слухаю, шефе.
— Що в твоїй валізці?
— Таємниця нацоборони, шефе.
— Ми збираємося податися в небезпечну глушину, я хочу знати, з ким, радше з чим подорожую.
Жовта Майка зиркнув на нього скоса, ніби зважував, чи може довіритися. Зрештою лукаво всміхнувся:
— Не бійся, шефе, це наше страхування на час подорожі! — сказав він і заклав руку під футболку.
Сальво витягнув ключа на ланцюжку. Розігнав з-перед очей усіх, хто стовбичив найближче, по-змовницькому глянув на Ервана й відімкнув валізу. Вона була напхана пачками доларів, загорнутих у пакети для заморожування. Геть новенькі сотки, ціла купа. Разом із цим скарбом там зберігався «Іридіум», така сама модель, як і в Ервана, з батареєю та антеною.
— Скільки тут? — запитав Ерван по хвилині остовпіння.
— Триста тисяч.
— Що ти робиш із таким статком?
— Говори тихіше. Доправляю це, шефе.
— Кому?
— Тутсі.
— Яким саме?
— Із ФЗВК.
Ерван подумки зважив усю попередню брехню чорного.
— Тим, які нібито зараз у Лонтано?
— Вони там, шефе.
— І їм привезли зброю?
— Привезли.
— Вони збираються перетинати річку?
— Хочуть спробувати.
— Ти з ними на зв’язку?
— З таким вантажем ліпше бути на зв’язку.
— Ви з ними зустрінетеся?
— Дай то Боже.
Сальво мав рацію: ці гроші справді були страхуванням, але водночас і неабияким ризиком у майбутньому.
— І ти не озброєний?
— Це гроші Духа Мертвих. Ніхто не торкнеться до них.
Ерван мимоволі похитав головою: мабуть, то він пристосовувався до середовища.
— За що конкретно це бабло?
— Ліпше тобі не знати, патроне.
— Плата за колтан?
— Або за каситерит. Або за золото. Тутсі вже експлуатують кілька копалень. Вони постачають товар у Лубум, я плачу.
Що ж, ні хріна не вдієш. Ерван простягнувся на спальниках і заклав руки за голову. Зрештою, ця валізка — непогана новина. Із таким товаром він міг не сумніватися, що пройде останні блокпости й зустрінеться з сестрою Гільдеґард. Зворотний шлях, певно, буде складнішим.
Відпочинок для слабаків. Шахти працюють цілодобово.
«Сови» гарували. Стукотіли кирки, тріщало каміння, гуркіт відлунював у штольнях, тріщав кістяк гори. Морван і оком не змигнув, як уже почав журитися за своїми найстрашнішими часами.
Його переслідували спогади, й це було найгірше.
Клініка Стенлі, березень 1971.
— Лікарю, йдеться про мої галюцинації… Я більше не можу…
— Опишіть їх мені.
— Ми вже не раз про них говорили. Я казав, що…
— Почніть спочатку.
Простягнувшись на циновці, Ґреґуар важко ковтнув і пробелькотів:
— Я бачу її обличчя.
— Яке воно?
— Його врода… знівечена. Риси красиві, але шкіра жовта, у виразках. Обличчя худе, різкіше виступили вилиці, очні западини провалилися.
— І все? Чи ще щось псує цю вроду?
Ці запитання змушували його зосередитися на ній — ліпше розгледіти її в глибині свого мозку.
— Голова виголена. На шкірі видно порізи від леза.
— Хто її так поголив?
— Я.
Морван заплющив очі, дихати стало важко. Він подумав про «strong and hard punishment», «покарання жорстким тягарем» в англо-саксонських країнах п’ятнадцятого-шістнадцятого століть: засудженого придушували важким камінням.
— Що ще ви бачите?
— Лікарю, ви й самі добре знаєте.
— Відповідайте.
Спогади тиснули йому на груди. Він сконає під цими плитами. Перші роки його дитинства.
— Свастику.
— Де?
— У неї на лобі.
— Опишіть її мені.
— Я… я не можу.
Психіатр мовчав. Ні щипців, ні анестезії: пологи будуть болісними. Морван, двадцятип’ятирічний, наполовину божевільний, ніколи б не подумав, що в Африці йому нададуть хоч якусь… психологічну допомогу. Упродовж років він страждав від галюцинацій, нападів жаху. Чорний континент, який і сам був тривимірним божевіллям, виявився водночас і ліками…