Він опинився перед таким лабіринтом. Нікого вже не було видно. Далі шахта просувалася, ніби восьминіг, що занурює мацаки в скелю. Морван обрав найширший хід, спіткнувся, вирівняв крок. Попри шарф на обличчі запах газу, що виділявся в процесі ферментації, отруював кожен подих. Спека посилилася ще на кілька градусів. Із нього потоками струмував брудний піт. Морван крокував до розжареного серця землі, до горлянки пекла, до…
— Є тут хтось?
Він бився головою об склепіння, терся плечима об стіни. Ліхтарик відкидав мерехтливе коло світла, яке, здавалося, вело в нікуди.
Ти з праху народився й повернешся у прах.
Морван знову подумав про ферму свого дитинства, про свою в’язницю, про свої нічні жахіття.
Поголи мені голову… і поцьку теж!
Що саме він шукав? Поранених? Уцілілих? Трупи? Чи просто намагався раз і назавжди покласти цьому край? Він, велет, який заледве влазить у ці штольні, напівбожевільний із клаустрофобією, білий чоловік, зачарований цими нутрощами світу…
Шлях заступили уламки. Далі ніяк не протиснутися.
— Є тут хтось? — повторив він під зливою з пороху.
Стогін. Морван прослизнув у щілину й упав у яму. Більше нічого не бачив, не дихав, але знову повернувся у власне тіло. Він прийшов сюди боротися. Ноги грузли в мулі.
Мимоволі нахилив голову, опустився ліхтарик, прикріплений до чола. Трупи. Розтовчена голова, пробиті груди. Кілька секунд, аби зрозуміти, що це його власна нога втрапила в грудну клітину мерця. Він заволав, висмикуючи її.
Ще далі. Не дивитися на обличчя, очі, роти.
Знов уламки, цього разу щільні, мов зумисне складена стіна з пісковику.
— Ти де? — загорлав він на суахілі.
Такий самий стогін по інший бік кам’яного завалу. Жодної можливості розчистити шлях. Утім Морван уперся коліном у підлогу, пошукав щілину. Тягар гори більше не змушував страждати. Не стало задухи. Залишилася єдина думка: він запхався аж сюди не для того, щоб дозволити якомусь бідакові здохнути за кілька метрів від нього.
Тріщина. Обценьки. Кирка. Йому вдалося прокопати прохід, достатньо просторий для широких плечей. Протиснувся туди, сподіваючись, що решта брил не обвалиться. Справжнісінький тобі «strong and hard punishment». За тим завалом у тунелі можна було тільки повзти. Єдиним промінчиком світла залишався ліхтарик. Без нього Морван міг би вважати себе мертвим або живцем похованим. Він поповз, працюючи ліктями, стиснутий рудною породою, просуваючись сантиметр за сантиметром.
Коли спогади почали повертатися, він зосередився на стогонах, що наближалися. Спогади: як плазував у нечистотах, аби ухилитися від ударів. Бився головою об стіни й забиті дошками вікна, сподіваючись, що його власний череп здатний проломити дерево.
Намагався втекти в будь-який спосіб, поки п’яний голос кликав його: «KLEINER BASTARD!».
І він вив, схлипував, горлав.
Поранений лежав у штольні, ніби приліплений до скелі. Вкритий пилюкою хлопчисько, ногу якому причавила каменюка. Не більше дванадцяти років. Ще одне порушення його наказів. Він збирався підняти уламок, коли згадав про травматичний токсикоз. У причавленій кінцівці більше не циркулювала кров і відразу вироблялися смертельні токсини. Коли кінцівку вивільняють, водночас випускають і отруту місцевого виробництва, яка миттєво заражує кров і м’язи, виводить з ладу спинний мозок і, певно, якісь інші органи. Про жертву можна не турбуватися, ви щойно її вбили.
Своїми знаннями про невідкладну допомогу він не користувався кілька десятків років, але перш ніж відсунути брилу, таки зняв із себе ремінь і джгутом перетягнув стегно малого. Рішення прийняте: він врятує цього й тільки цього. Затягнув джгут — ніби загвинтив колесо до межі. Копач знепритомнів. Запізно?
Він вивільнив малого з цілком розтрощеною ногою і потягнув його назад. Не знав, скільки триватиме зворотний шлях і чи живий ще його тягар. Ні думок, ні відчуттів. Лише власний важкий подих крізь пил. Він заощаджував дихання, захищав його, ніби вогник свічки. Нарешті зміг підвестися на повний зріст і звалив пацана собі на спину.
Ще трохи далі впав на коліна. Ще один крок. Кожна секунда здавалася останньою. Коли ліхтарик підвів Морвана, він і цього не усвідомив. Став машиною, яка наосліп просувалася до денного світла…