На додачу, і через це Тапацоллі страшенно лютував, Кетца виявився здібним учнем. Він був відмінником з усіх предметів, управно опановуючи й числа, і поезію, і пишномовство. Завдяки дитячій зацікавленості небесними справами Кетца легко опанував систему астрономічних розрахунків, яка була підґрунтям календаря. Й він не лише збагнув її складність цілком, йому навіть удалося вдосконалити цю систему! Кетца викарбував, показавши ще й неабиякі здібності тлакуїло, — на срібному дискові завбільшки з монету календар, який винайшов самотужки. У центрі диска містилося Тонатіу — Сонце, зображене з гідною його величчю. Навколо розташовувалося четвірко малих сонць, які втілювали чотири пори року. Слідом йшло перше кільце, розділене на двадцять рівних частин, на яких зображено постаті, що відповідали кожному дню у місяці. Друге кільце, розділене на вісім сегментів, означало сонячні промені. Третє кільце утворювали два згортки скрученого паперу аматль. Над витвором стояла дата завершення роботи, прикрашена квітами, рослинами та двома зміїними хвостами. Під календарем Кетца викарбував двох саламандр у лусці — луски було по тридцять штук. А у самісінькому низу зобразив дві зміїні голови, одна проти одної, а з пащ виглядали Кетцалькоатль та Тецкатліпока. Змії мали кігті та гребені — сім поділених навпіл кіл — знак сузір’я Плеяд. Четверте кільце було втіленням зірок на нічному небі, у ньому містилося сто п’ятдесят вісім кіл, дотичних до згортків з паперу аматль.
Календар мав вісімнадцять місяців по двадцять днів та п’ять днів неробства, немонтемі. Укупі набиралося триста шістдесят п’ять днів. Раз на чотири роки до немонтемі додавався один день (відповідно до високосного року), а раз на сто тридцять років треба було віднімати з немонтемі один день. Таким чином, Кетца зміг вирахувати тривалість тропічного сонячного року точніше за календарі своїх пращурів, ольмеків та тольтеків, і навіть за ті календарі, які буде складено згодом, багатьма століттями пізніше.
Коли Кетца показав свій срібний диск учителеві, той був такий приголомшений, що добувся, аби диск показали самому імператорові. Вражений досконалістю системи й майстерністю виконання, тлатоані передав його на суд Ради мудреців, і було вирішено, що віднині це буде новий офіційний календар імперії. Державець негайно наказав найкращим тлакуїкуїло втілити мініатюрну працю Кетци у камені, внаслідок чого з’явився величний монумент, барельєф, який вирізьбили у базальтовій брилі у чотири кроки в діаметрі й такій важкій, що для того, аби її пересунути, потрібне було невеличке військо. Барельєф поставили на Центральній площі, на верхівці храму Куаушикалько.
Кетца ще не довчився у школі Кальмекак, а вже був так само шанований, як і старійшини з Ради мудреців. Чимало хто бачив у цьому невисокому підліткові з маленьким носом майбутнього спадкоємця трону.
17
Кам'яний оракул
Пізнання світу вабило його набагато більше за політику. Навчання у Кальмекаці Кетца поєднував з довгими блуканнями у мареннях, з яких він виринав сповнений нових задумів. Продовжуючи справу свого батька, Кетца покращив систему гребель, щоб у час паводків озеро не затоплювало острівці. Його досі приваблювало судноплавство, тож він створив досконалу систему розведення мостів у місті; згадуючи настанови старого Мачани, він спроектував безліч досі незнаних кораблів. Мешики завжди плавали на легких човнах, вирізьблених зі стовбурів дерев чи з переплетених стеблин очерету. Їх рухали або завдяки веслам, або вітрилами, зшитими зі стебел. Такі плоти та каное годилися для риболовлі чи перепливання каналів, уміщали щонайбільше трьох-чотирьох чоловік. Кетца малював креслення човнів неймовірних розмірів, які могли взяти на борт понад п’ятдесят пасажирів, трюми можна було заповнити вантажем такої самої ваги. І ці судна залишалися незмінно рухливими та легкими! Дно, яке забезпечувало вантажопідйомність, треба було робити з порожнявих колод, які з’єднувались у той же спосіб, яким зв’язували плавучі острівці — чинампи; для верхньої частини більш годящим був очерет, щоб конструкція лишалась легкою. Ці човни мали військове призначення — ставали у пригоді як під час нападу, так і під час оборони. По периметру корабель оперізувала мотузка: вона здавалася огорожею, хоч насправді правила за тятиву, яку натягнуто для випускання стріл, тож лучники тепер не мали носити при собі зброю, балюстрада, яку до всього було оснащено очеретяними відтяжками, сама собою правила за величезний лук. Винахід Кетци дозволяв не лише стріли пускати: зусиллями двох-трьох воїнів можна було пустити спис, що міг пробити дерев’яну перетинку. Це була справжня плавуча фортеця.