Такі креслення захоплювали воєначальників, але жодного човна за ними не було збудовано, оскільки вважалося, що мешики ніколи не матимуть настільки серйозного ворога, щоб довелося оборонятися такими засобами. Кетца був іншої думки, та до його міркувань так ніхто й не дослухався.
Тими днями військові експедиції мешиків зустрічали жорстокий опір. Після завоювання західних прибережних територій, які називалися Оашака, настав час землі Соконуско, що біля самих кордонів імперії майя. Але мешики раз по раз поступалися пеурепечам, тлашкальтекам та міштекам. Кетца був геть спантеличений, а лють Тапацоллі ось-ось могла перехлюпнутись через вінця, коли імператор покликав до себе обдарованого юнака. Державець потребував його поради. Якщо син Тепека спромігся удосконалити шіуїтль, найточніший зоряний та сонячний календар, він, безсумнівно, спроможеться вирахувати знаки тональпоуаллі, астрологічного календаря ворожбитів.
Вартові, що супроводили юнака у покої імператора, навчали його правил поведінки за протоколом: у жодному разі не можна дивитися імператорові у вічі. Зрештою, після тривалих блукань палацовими залами Кетца дістався імператорського трону і, схилившись у глибокому поклоні, шанобливо мовчав. Імператор не дармував слів на передмови: прагнув знати, що спричинило нещодавні поразки. Може, питав він, богові війни не вдосталь пожертвували сердець? Зауваживши, що Кетца мовчить у задумі, тлатоані спитав інакше: можливо, ті, кого жертвують, не варті величі Уїцилопочтлі? Про що говорить календар, що провіщає майбутнє імперії?
Кетца боявся виказати свою думку. З іншого боку, він відчував, що має говорити правду. Хай навіть вона коштуватиме йому життя.
— Відповіді треба шукати не у майбутньому, а в минулому, — відповів Кетца смиренно, але не вагаючись. Для таких слів ворожити не потрібно, вони ґрунтувалися на книгах з історії, які він читав у Кальмекаці.
У прадавні часи, коли мешики під проводом Теноча заснували поселення на острові, де мешкати ніби й неможливо було, вони кілька років були підданими Ацкапотцалька, служачи йому за найманців. Збагатившись мудрістю усіх своїх надзвичайно розвинених сусідів й обернувшись на потужну армію, мешики наважилися повстати проти сюзерена й, зрештою, перемогли. Так вони стали однією з наймогутніших держав у долині Анауак. За безмаль сім-десять років вони спромоглися, дотримуючи агресивної військової політики, обернутися на велику імперію, подібних до якої не існувало не лише у Долині, а й далеко за її межами.
За цією стрімкою кампанією стояв чоловік, ім’я якого нащадки промовлятимуть мало не святобливо: Тлакаелель. Саме він знову переписав історію мешиків, наказавши спалити книги, які вважали священними. Саме Тлакаелель перекрутив божественну ієрархію та субординацію. У створеному ним пантеоні Уїцилопочтлі здійнявся так само високо, як і Кетцалькоатль, Тлалок та Тецкатліпока. За його правління людські жертви стали звичною справою. Утім, Тлакаелель — можливо, мимохіть — посіяв зерно, у якому ховався крах усіх його задумів: Квіткові війни. То були битви, які назнарошне влаштовували у мирні дні з однією-єдиною метою: продовжувати безупинне постачання полонених на поживу Уїцилопочтлі. Відтоді світ почав обертатися навколо людських жертв, а люди обернулися на звичайнісінькі дрова, якими живився той вогонь. Так було знищено звичай тольтеків — «мудрих людей», і Кетцалькоатль, бог життя, опинився у тіні Уїцилопочтлі, бога смерті. Й зараз цей вогонь пожирає кращих людей імперії.
Отже, проблема була не в тому, що бракувало жертв, — навпаки. Саме так і сказав імператорові Кетца. Він говорив відкрито й прямо, не послуговуючись відмовками й не ходячи околяса. Але на додачу він висловив ще одну думку, яка пролунала ніби пророцтво. Син Тепека говорив, не обмірковуючи, не остерігаючись наслідків, ніби слова самі злітали з його вуст, мимохіть. Він сказав, що календар повідомив йому страшну незбагненну річ:
— Наступну війну вестимуть не люди, а боги.
Імператор сполотнів. Не дивлячись йому в обличчя, Кетца вів далі:
— Доведеться вийти за межі озера та гір. Майбутнє — на тому боці моря. Якщо ми не наважимося завойовувати, майбутнє прийде по наші душі й оберне нас на минуле, — доказав син Тепека.
Імператор мовчав. Він не наважувався розпитувати далі. Утім, Кетца не мав чого додати. Хоч саме про це повідали зорі у новому календарі.
Наближався час ухвалювати нові рішення. І державець мав про це дізнатись. Кетца вважав, що виконав свій обов’язок, утім, перш ніж покинути імператора, він наважився сказати більше: