- Даді-і-і-м!
- Пане полковнику, наші північні сусіди дуже люблять хизуватися таким модним терміном, як інтернаціоналізм.
- Як, як (перебив мене полковник Гуляницький) - іnterregnum, коли старий король вмер, а нового ще не обрали?
- Ні, пане полковнику, я маю на увазі так званий інтернаціоналізм, це коли турчин дружить з ляхом, а українець, скажімо, з москалем…
- Тьху! Перепрошую пана писаку.
- То нічого, пане полковнику, але наш теперішній супротивник по бойовищу стверджує, що всі народи ніби одна родина, але він, московський нарід, кажуть, старший брат.
- Lupus іnsatіabіlіs!
- Що, пане полковнику, я не дуже добре знаю англійську.
- Вовк ненажерливий, кажу.
- Звичайно, пане полковнику! Ненажерливий хижий вовк! Скажіть, будь ласка, якщо окупант приходить на чужу землю, вогнем і сокирою плюндрує квітучу землю, грабує садиби, маєтки та храми Господні, хоче панувати над людьми і встановлює свої дикунські порядки, а йому на його кривавім путі стає звитяжне воїнство, якому цілком безкорисливо допомагають своїми залізними полками сусіди - вільні ляхи та свободолюбні татари, а також православні молдовани і серби та благочестиві німці, то я Вас питаю, пане полковнику, це інтернаціоналізм чи ні?
- Господь його знає, писарю.
- Пане полковнику, облога Конотопа московськими ордами може тривати ще не один день, не один тиждень, та й не один місяць, ніхто не має сумніву у високій звитязі та залізній доблесті української зброї, але нашим читачам цікаво було би дізнатись, скільки припасів ще є у обложеному Конотопі, скільки ядер, скільки бочок пороху?…
- Що?! Чортів сину, хто тебе послав?!
…
Наша розмова з командантом обложеного Конотопу полковником Григорієм Гуляницьким продовжилась після невеликої паузи.
- Пане полковнику, московські ідеологи як з числа Боярської Думи, так і з адміністрації царя трактують ці нинішні бойові дії не як повноцінну війну між двома суверенними державами, де є з одного боку аґресор, в нашому випадку Московське царство, з іншого - жертва аґресії - Українська Держава, отож для нас це є вітчизняна визвольна війна, а для москалів - несправедлива, загарбницька, тож там ті ідеологи хочуть подати все це, як війну громадянську…
- Bellum cіvіle?
- Отож, пане полковнику, це, мабуть, у Парижі Ви так добре опанували французьку мову, але скажіть, хіба не фарисеї ці ідеологи з Кремля, які підмінюють поняття і віроломний напад Московщини на нашу вільну Україну подають, як громадянську братовбивчу війну?
- Фарисеї, паливоди, харцизи, душогуби, зарізяки, супостати, горлорізи, вельзевульники, кати, песиголовці, людолови, антихристи, душителі людей, безбожники, розбійники, політичні рекетири, словом, гегемоністи, експансіоністи, глобалісти, мондіалісти, імперіалісти, осквернителі могил, розкопаних ними ж, гунцвоти, лайдаки, здрайці, а також лицеміри, сволочі і гади!
- Чи ж я, пане полковнику, проти? Вони такі. Відразу запитання у цьому контексті, що чекає на зрадника, який змалодушіє, хоч це нереально у нашому залізному ґарнізоні, або - що приготовлено для шпигуна московського, який би якимось дивом теоретичним затесався у наші славні кармазиново-кольчужні ряди?
- Кіл!
- Це Ви, пане полковнику, так називаєте виконавця смертних вироків, себто кілер, Ви хотіли сказати, чи як? Бо кілери, вони різні бувають - є, що за гроші по замовленню відправляють до праотців нічого особисто їм не винних людей, є - що за ідею, а є, що убивають людей за службовими обов’язками. Скажіть, будь ласка, пане полковнику, Ви за яких кілерів?
- Можуть бути грабові чи тополеві, можуть з молодих дубців або навіть - з ялини. Кіл є кіл.
- Пане полковнику, я би дозволив собі навести таку схему: наші союзники - татари у часи, коли їх аллах затьмарює їх бусурманський розум, чинять набіги на наші мирні українські села і селища міського типу, вони захоплюють ясир українське населення і продають у Кафі на їх сарацинському базарі. Як правило, хлопчиків закуповує військове міністерство Оттоманської імперії і таким чином забезпечують потребу в живій силі елітний підрозділ збройних сил султанської Туреччини - яничарський корпус. Хочемо ми того, чи ні, але кращих за яничарів вояків у Азії нема, те ж саме можна сказати і про українських козаків у Европі, то чи можемо ми сказати, що найкращі вояки світу - українці - суть козаки та яничари?
- Можемо. Але…
- Ніяких «але», пане полковнику, ніяких «але». Я розумію, Ви не хотіли би ображати наших теперішніх союзників: татар та поляків, а також рейтарів гауптмана Тойфеля, але такі реалії, як той казав. А тепер, пане полковнику, розкажіть трохи про себе. Нашим читачам, сподіваюсь, цікаво було би почути, що Ви, Григорій Гуляницький, чистокровний українець, ревний християнин віри православної, народились у родині православного шляхтича сотника війська реєстрового Михайла Гуляницького сорок п’ять років тому. Освіту здобули в сотенній школі, а далі - в Києво-Могилянській академії, звійдки й втекли на Запоріжжя. У війську Низовому Ви завоювали собі авторитет за кілька вміло проведених морських походів на турецький берег, де Ви командували спочатку екіпажем чайки, а згодом й ескадрою козацького флоту. Дослужились до курінного, кілька років обирались військовим писарем. Потім перейшли на реєстрову службу і разом з поляками ходили у походи на Московщину, відзначились під Смоленськом тим, що в одній локальній сутичці розбили цілий ескадрон дворянської московської кінноти силами однієї запорізької чоти. Так, чи не так?
- Так!
- Отож, як Ви уже казали, брали участь у французькій експедиції, потім стали героєм україно-польської війни, за що вдостоєні ряду урядових нагород, як то ордени-медалі та маєток над Десною, скільки морґів поля маєте, пане Гуляницький?
- Є, дещиця.
- Ще про Вас говорять, як про романтичного лицаря, який зворушив Україну своїм коханням до дочки полковника Білоцерківського прегарної Гафії, за яку Ви змагались у лицарському поєдинку з молдовським шляхтичем Караколієм. Ви, кажуть, вбили його за три випади…
- За тридцять з гаком, але вбив…
- Пане полковнику, хотілось би почути Вашу думку щодо нинішнього противника - московського війська. Ось ми з Вами сьогодні були свідками, як вони юрбою без мілітарного шикування, без будь-якої тактики йшли на штурм нашого славного міста Конотопа, і - сумні для них наслідки в результаті: повен рів московських трупів. Чи не хотілося би такому доблесному воїну, блискучому лицарю, талановитому полководцю схрестити меча з більш достойним супротивником? Чи, може, для захисника Вітчизни немає різниці, від кого обороняти свою рідну землю, дітей, жінок, мирну працю українського народу? Може, для українського вояка краще було би займатись самопідготовкою в касарнях та час від часу виїжджати на маневри у козацький степ, ніж проливати, хай ворожу, але - кров?
- Так.
- Тепер, пане полковнику, питання, так би мовити, більш індивідуального плану. Ваші соратники - козацьке офіцерство, як правило, мають свою особливу моду одягатись: навіть у найбільшу спеку носять жупани, а поверх них - кунтуші, те ж саме - хутряні кучми. Ви ж одягаєтесь більш функціонально - ось тепер досить тепло, і Ви одягнули собі білу полотняну сорочку, поверх якої вбрали кольчугу. До речі, це дуже делікатна, витончена, майстерна робота. Венеціянська?
- Венеціянська.
- Пане полковнику, скажіть, будь ласка, що буде, якщо станеться таке диво (в що я, звичайно, не вірю, але припускаю суто теоретично) і москалі візьмуть Конотоп? Чи очевидно ясновельможний гетьман Виговський прийде на допомогу і ми - звідси, він - звідти затиснемо москалів у залізні лещата і розіб’ємо ік чортової тітки?
- К чортової тітки.
- Пане полковнику, перепрошую за нетактовне запитання, але нашим читачам, очевидно, буде цікаво почути з Ваших вуст, якою є зарплата полковника Української Армії XVІІ ст.? Що Ви так дивитесь на мене, пане полковнику? А-а-а! Гаразд, перейдемо до іншого запитання: Ваш син Степан - студент Могилянки, чи нема загрози, що московські воєводи Шереметьєв та Барятинський захоплять його в Києві в заручники?