Выбрать главу

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

За загальною редакцією В. О. Ріяки

Вступ

Навчальний курс «Конституційне право зарубіжних країн» разом з курсами «Теорія держави та права», «Історія держави та права», «Конституційне право України», становить основу підготовки фахівця-юриста. Конституційне право, сформоване навколо Основного Закону, є системою правових норм, яка регулює, перш за все, основи устрою суспільства, держави та правовий статус людини.

Тривалий час цей курс мав назву «Державне право зарубіжних країн». З позицій сьогодення термін «конституційне» більшою мірою відповідає проблематиці, сутності та змісту цієї дисципліни. Абсолютна більшість фахівців схиляється до того, що потрібно говорити про конституційне, а не про державне право. Термін «державне право», вважає більшість авторів, веде до того, що, з одного боку, виникає можливість значно ширше тлумачити термін «державне право», а з іншого — звузити це поняття. Наприклад, у джерелах цієї галузі права можуть міститися норми, що не стосуються конституційного права (норми фінансового, адміністративного, сімейного, цивільного та ін.). Але часто різні терміни несуть в собі один і той самий зміст. Приміром, у Німеччині йдеться про «державне право», а у більшості країн світу (США, Франції, Росії) — про «конституційне».

Конституційне право, що закріплює основні принципи та форми організації й функціонування державної влади, тісно пов'язане з реальним політичним життям. Істотні зміни в політичному житті нашої країни дістали відображення в корінних змінах щодо трактування та розуміння природи і характеру конституційного права, що автори, виходячи з загальнодемократичної концепції забезпечення та захисту прав людини, критичних оцінок тоталітарних форм організації державної влади, відобразили в цьому посібнику.

Конституційне право зарубіжних країн, як базова, динамічна галузь публічного права, має створити надійні гарантії захисту прав і свобод людини, обмежити державну владу, закріпити створення громадянського суспільства, посісти провідне місце в системі юридичних дисциплін, які викладаються у вищих юридичних навчальних закладах нашої країни.

Розділ 1

Поняття конституційного право зарубіжних країн

Конституційне право зарубіжних країн розглядають з трьох поглядів — як галузь права конкретних держав, як науку і як навчальну дисципліну в системі вищої юридичної освіти.

§ 1. Конституційне право як галузь права — в зарубіжних країнах

Конституційне право в кожній зарубіжній країні — це основоположна, фундаментальна галузь усієї національної системи права. Як і будь-яка інша галузь права, вона становить сукупність конституційно-правових норм, що закріплюють економічну, політичну й соціальну основи держави; права та обов'язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний режим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління; виборче право і виборчу систему. Ці норми встановлюються органами вищої державної влади і виражають волю панівних соціальних верств суспільства. Такі правові норми закріплюються в системі конституційних актів і спираються на примусову силу держави.

Визначаючи предмет державного права як галузі в системі національного права, слід звернути увагу на те, що всю сукупність норм державного права поділено на окремі групи норм — певні правові інститути зі стійкою сукупністю однорідних норм, які регулюють конкретний вид суспільних відносин. Це зумовлює структуру державного права як галузі відповідної національної системи права.

Конституційне право як фундаментальна галузь права становить основи адміністративного, фінансового, цивільного, кримінального, екологічного права та ін.

Конституційно-правові відносини, їх предмет і склад. Конституційне право, як і будь-яка галузь національного права, має свій окремий об'єкт регулювання. Це усталена сукупність різноманітних суспільних відносин, які складаються у процесі здійснення державної влади, її формування та взаємодії між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Ці відносини набувають правового характеру і перетворюються на конституційно-правові, оскільки вони врегульовані нормами конституційного права.

Суб'єктами конституційних правовідносин вважають таких учасників соціальних зв'язків у сфері здійснення державної влади, які мають конституційну правосуб'єктність і відповідний правовий статус. Традиційно — це глава держави (президент, монарх, президія представницького органу влади); парламент, його палати, голови палат, депутати; уряд, прем'єр-міністр, міністерства, центральні відомства, міністри; органи конституційного нагляду, конституційний суд; місцеві органи влади та управління, муніципалітети; федеральні органи державної влади; громадяни (піддані).

Правовий статус суб'єктів конституційних правовідносин відзначається різноманітністю складу і широтою сфер правового регулювання. Насамперед необхідно згадати конституційні правовідносини між центральними органами державної влади, наприклад, між главою держави і парламентом, парламентом і урядом, між главою держави та урядом у випадках контрасигнатури прем'єром чи міністрами актів монарха чи президента; між главою держави, парламентом і урядом, з одного боку, та органами конституційного нагляду — з іншого, у порядку опротестования останніми нормативно-правових актів, прийнятих згаданими центральними органами влади.

Значна кількість конституційних правовідносин існує у федеративних державах між союзом в особі його органів державної влади та окремими суб'єктами федерації, між окремими членами федерації тощо. Між центральними органами державної влади та муніципалітетами конституційні правовідносини складаються через здійснення «адміністративної опіки», внаслідок розпуску муніципалітетів, усунення від посади мерів, при вирішенні муніципальних спорів тощо.

Чільне місце посідають конституційні правовідносини між громадянами (підданими), з одного боку, та центральними органами державної влади — з іншого, які виникають під час виборів, проведення референдуму чи плебісциту, при запровадженні у життя народної ініціативи. Не менш важливе значення мають конституційні правовідносини, що складаються між громадянами та муніципалітетами на виборах до органів місцевого самоврядування, при відкликанні членів муніципальних рад тощо.

Об'єкт конституційних правовідносин — це різного роду обставини, або фактичні умови, що потребують юридичного опосередкування. В юридичній науці під об'єктом правовідносин розуміють два його рівні (аспекти): безпосередній і зовнішній. Об'єктом конституційних правовідносин є те, на що спрямований правовий вплив у конкретному соціальному зв'язку. Такими об'єктами є воля і свідомість суб'єктів — учасників правовідносин. Наприклад, з появою правотворчих правовідносин важливо завжди повніше враховувати інтереси, волю і рівень свідомості суб'єктів, які беруть участь в обговоренні та прийнятті закону. Зокрема, у виборчому процесі результат багато в чому залежить від того, як враховуються інтереси, воля і свідомість виборців, рівень їхнього психічного стану.

До об'єктів конституційних правовідносин належать законодавча, установча, контрольна діяльність представницьких органів влади, правотворча діяльність уряду, вибори представницьких органів держави, референдум, порядок здійснення прав і свобод громадян, нагляд і контроль за місцевими органами влади та управління.

Розкриваючи сутність і зміст конституційних правовідносин, необхідно звернути увагу на те, що вони, на відміну від інших, завжди мають політичний характер, оскільки всебічно пов'язані з різноманітною діяльністю держави.

Отже, конституційні правовідносини, що складаються у порядку здійснення державними органами своїх повноважень, однозначно мають політичний характер. Саме така властивість конституційних правовідносин визначає їх фундаментальну природу й особливе місце в системі правовідносин.