«Ну, а тепер, коли ти позбувся цього, як ти називаєш його, наглядача, коли ти можеш жити спокійно, не бачачи нещасть, які ти поступово усуваєш навколо себе, не зустрічаючи перешкод своїм великодушним поривам, — скажи, хіба тепер ти не міг би, зробивши над собою зусилля, вигнати із серця тривогу?»
«Не запитуйте мене більше, дорогі мої рідні, — мовив Альберт. — Сьогодні я більше нічого не скажу!»
І він дотримав слова навіть на більший строк: він не розкривав рота цілий тиждень.
Розділ 31
— Історію Альберта буде закінчено кількома словами, мила Порпоріно, тому що мені майже нема чого додати до вже розказаного. Протягом півтора роки, проведених мною тут, фантазії Альберта, про які ви тепер маєте уявлення, раз у раз повторювалися. Тільки його «спогади» про те, чим він був і що бачив у минулі століття, набули якоїсь страшної реальності відтоді, як у ньому виявилася особлива, разюча здатність, про яку ви, можливо, чули, але в яку я не вірила, поки не дістала тому доказів. Кажуть, що в інших країнах ця здатність зветься ясновидінням і що начебто особи, які володіють ним, користуються більшою повагою серед людей марновірних. Що ж до мене, то я зовсім не знаю, що й думати про це, не беруся пояснити й вам, але знаходжу в цьому зайвий привід не виходити заміж за чоловіка, який бачить за сотні миль кожний мій крок і в змозі читати всі мої думки. Для цього треба бути щонайменше святою, а хіба це можливо, коли живеш із чоловіком, що, як видно, віддав себе дияволові?
— Ви маєте здатність усе висміювати, — зауважила Консуело. — Я просто дивуюся, як ви можете говорити так весело про речі, від яких у мене волосся на голові стає дибки. У чому ж полягає це ясновидіння?
— Альберт бачить і чує те, чого ніхто інший не може ні бачити, ні чути. Коли має зненацька з'явитися людина, до якої він прихильний (причому ніхто не знає про це), він вирушає заздалегідь їй назустріч. Так само — варто йому відчути наближення того, кого він не любить, як він іде до себе й зачиняється.
Одного разу, гуляючи з моїм батьком у горах, він раптом зупинився й пішов в обхід, прокладаючи собі шлях серед скель і тернику, для того тільки, щоб не пройти по якомусь місцю, де, одначе, не було нічого примітного. Через кілька хвилин вони повернулися до цього місця, й Альберт знову вчинив так само. Батько мій, помітивши це, зробив вигляд, начебто щось загубив, і під цим приводом хотів підвести його до підніжжя тієї ялини, яка, очевидно, навіювала йому таку відразу. Однак Альберт не тільки не підійшов до неї, але постарався навіть не наступити на тінь, яка відкидається нею впоперек дороги, а коли мій батько кілька разів проходив через цю тінь, Альберт був явно схвильований і страшно стривожений. Коли ж батько зупинився біля самого стовбура, Альберт скрикнув і почав наполегливо гукати його звідти. Він довго відмовлявся пояснити це дивацтво, але, поступаючись нарешті проханням усієї родини, повідав, що під цим деревом було колись скоєно страшний злочин і закопано трупи. Капелан, припускаючи, що Альберт міг звідки-небудь довідатися про те, що в давнину на цьому місці було вчинено вбивство, вирішив, що його обов'язок розізнати про це, щоб поховати забуті людські останки.