— Це тому, що ви її не розумієте, — заперечила Консуело. — Дайте я проспіваю кілька уривків, щоб показати вам, як чудово написано цю музику для голосу, не кажучи вже про те, що вона божественна за своїм задумом.
Із цими словами вона сіла до спінета й заспівала. Уперше її голос розбудив луну в старому замку; прекрасний резонанс його високих холодних стін захопив Консуело. Її голос, що давно мовчав, — мовчав з того самого вечора, коли вона співала в Сан-Самуеле, а потім упала непритомна від знемоги й горя, — не тільки не постраждав од мук і хвилювань, але став іще прекраснішим, іще дивовижнішим, іще задушевнішим. Амалія була захоплена й разом з тим вражена: вона зрозуміла нарешті, що не має ні найменшого уявлення про музику й що взагалі навряд чи коли-небудь чогось навчиться. Раптом перед молодими дівчатами з'явилося бліде, замислене обличчя Альберта. Увесь час, поки тривав спів, він, здивований і розчулений, нерухомо стояв посеред кімнати. Тільки закінчивши співати, Консуело помітила його й трохи злякалася. Але Альберт, ставши перед нею на коліна і спрямувавши на неї свої великі чорні очі, повні сліз, вигукнув по-іспанськи, без найменшого німецького акценту:
— О Консуело! Консуело! Нарешті я знайшов тебе!
— Консуело? — скрикнула дівчина, дивуючись і теж по-іспанськи. — Чому ви так називаєте мене, графе?
— Я називаю тебе Розрадою, — продовжував Альберт все ще по-іспанськи, — тому що мені в моєму сумному житті було обіцяно розраду, а ти і є тією розрадою, що її Господь нарешті посилає мені, самотньому й нещасному.
— Я ніколи не думала, — заговорила Амалія, стримуючи гнів, — щоб музика могла так магічно вплинути на мого дорогого кузена. Голос Ніни створений, щоб здійснювати чудеса, це правда, але я не можу не зауважити вам обом, що було б ввічливіше стосовно мене, та й узагалі пристойніше, говорити мовою, мені зрозумілою.
Альберт, здавалося, не чув жодного слова з усього, сказаного його нареченою. Він продовжував стояти на колінах, дивлячись на Консуело з невимовним подивом і захватом, усе повторюючи розчуленим голосом:
— Консуело! Консуело!
— Як це він вас називає? — із запальністю запитала молода баронеса свою подругу.
— Він просить мене проспівати іспанський романс, якого я не знаю, — у страшній зніяковілості відповіла Консуело. — Але, мені здається, нам треба покінчити зі співом, — продовжувала вона, — видно, музика занадто хвилює сьогодні графа.
І вона встала, збираючись піти.
— Консуело! — повторив Альберт по-іспанськи. — Якщо ти покинеш мене, моєму життю кінець, і я не захочу більше повертатися на землю!
Із цими словами він упав непритомний біля її ніг; перелякані дівчата покликали служників, щоб ті віднесли його й надали йому допомогу.
Розділ 32
Графа Альберта уклали обережно на ліжко, і в той час як двоє служників, які переносили його, кинулися шукати один — капелана, що був мовби домашнім лікарем, а інший — графа Християна, що наказав раз назавжди попереджати його про найменше нездужання сина, обидві молоді дівчини — Амалія й Консуело — заходилися розшукувати канонісу. Але перш ніж хто-небудь із цих осіб устиг прийти до хворого, — а вони зробили це не гаючи ні хвилини, — Альберт уже зник. Двері його спальні були відчинені, постіль ледь зім'ята, — його відпочинок, очевидно, тривав не більше хвилини, — і все в кімнаті перебувало у звичайному порядку. Його шукали всюди й, як завжди бувало в таких випадках, ніде не знайшли. Тоді вся родина впала в похмуру покірність долі, про яку Амалія розповідала Консуело, і всі стали чекати в мовчазному страху (ввійшло вже у звичку його не виявляти), тремтячи та сподіваючись, повернення цього незвичайного молодика. Консуело хотіла б приховати від рідних Альберта дивну сцену, що сталася в кімнаті Амалії, але та встигла вже все розповісти, описавши в найяскравіших барвах раптове й сильне враження, що справив на її кузена спів Порпоріни.
— Тепер уже немає сумніву, що музика шкідлива для нього, — зауважив капелан.
— У такому разі, — відповіла Консуело, — я постараюся всіма силами, щоб він ніколи більше не чув мого співу, а під час наших уроків із баронесою ми будемо так зачинятися, що жоден звук не долетить до вух графа Альберта.
— Це дуже зв'яже вас, дорога синьйоро, — заперечила каноніса, — але, на жаль, не від мене залежить зробити ваше перебування в нас більш приємним.