— Усе, що ви розповіли про цього нещасного чоловіка, вселяє мені симпатію до нього, — мовила Консуело. — Мені хотілося б з ним побалакати. Чи говорить він хоч трохи по-німецькому?
— Він розуміє цю мову й навіть трохи говорить нею, але, як усі чеські селяни, ненавидить її. До того ж, ви самі бачите, він так заглиблений у свої мріяння, що навряд чи відповість, якщо ви його про що-небудь запитаєте.
— Спробуйте тоді заговорити з ним його рідною мовою та привернути його увагу, — сказала Консуело.
Амалія окликнула Зденка кілька разів, запитала по-чеському, як його здоров'я й чи не потрібно йому чого, але їй так і не вдалося ні змусити його підвести опущену до землі голову, ні відірвати від гри камінцями. У нього їх було три: білий, чорний і червоний. Він по черзі кидав камінці, намагаючись одним збити два інших, і дуже радів, коли вони падали.
— Ви бачите, це даремно, — сказала Амалія. — Якщо він не голодний і не шукає Альберта, він ніколи з нами не розмовляє. У тому й в іншому разі він з'являється біля брами замку. Якщо він тільки голодний, то очікує біля брами; йому приносять те, чого він хоче, і, подякувавши, він іде. Якщо ж він бажає бачити Альберта, то входить до замку, прямує до його кімнати й стукає у двері, які для нього завжди відчинені. Він проводить там цілі години: тихо, мовчки, немов боязка дитина, якщо Альберт працює; весело й жваво базікаючи, коли той налаштований його слухати. Очевидно, Зденко ніколи не буває тягарем для мого любого кузена, і щодо цього він щасливіший за всіх нас, членів його родини.
— А коли граф Альберт зникає, як, наприклад, зараз, Зденко, що так гаряче його любить, Зденко, що впав у розпач, коли граф вирушив подорожувати, Зденко, нерозлучний його товариш, — невже він при цьому не виявляє занепокоєння?
— Ніякого. Він запевняє в таких випадках, що Альберт вирушив у гості до Господа Бога й незабаром звідти повернеться. Це ж саме говорив він, примирившись нарешті з подорожжю Альберта Європою.
— А ви не підозрюєте, дорога Амаліє, що в Зденка, можливо, більше підстав, аніж в усіх вас, для цього спокою? Вам ніколи не спадало на думку, що Зденку відкрито таємницю Альберта й що під час його нападів або летаргічного сну він його охороняє?
— Так, у нас була ця думка, і ми довго спостерігали за його діями, але, так само як і його покровитель Альберт, він терпіти не може, коли за ним стежать. Хитріший за переслідувану собаками лисицю, він щораз умудрявся всіх обдурити, всіх спантеличити, замести всі сліди. Очевидно, він, як і Альберт, має здатність, коли захоче, робитися невидимим. Бували випадки, коли на очах в усіх він зникав, немов провалювався крізь землю або немов його огортала непроникна хмара. Так принаймні стверджують наші служники й сама тітонька Вінцеслава, яка, незважаючи на всю свою набожність, не дуже-то далеко відійшла від них у питанні про владу сатани.